Надзвичайно спокійний, врівноважений, з чудовим почуттям гумору. Життєрадісна, оптимістична людина. Ніколи не був амбітним, ніколи не переймався кар’єрою. Спробував себе в багатьох професіях, і завжди намагався зробити все якнайкраще. Більшу частину свого життя провів з дітьми та молоддю. Був членом реформатської громади в Ужгороді. Вірить, що Бог є в кожній людині. Ондраш Шімон, інженер Ужгородського міського управління освіти, є нашим гостем у рубриці «Крізь замкову щілину».
-Ви корінний ужгородець?
– Так. Моя мама угорка за національністю, батько родом зі словацького міста Собранце, але під час війни його батьки переїхали до Ужгорода і тут оселилися. Вдома ми розмовляли угорською, але оскільки це було близько, і мама сказала, що хоче, щоб у мене не було мовних проблем, як у неї, вона віддала мене в загальноосвітню школу № 4. У мене є брат, який на десять років молодший і живе в Угорщині.
-Ви підтримуєте з ним зв’язок?
– Звісно. Оскільки мені 63 роки, я можу виїжджати з України, тож ми можемо зустрічатися.
– Ви маєте вищу освіту?
– Я закінчив Ужгородський державний університет у 1984 році за спеціальністю «фізика». На той час закон був такий, що після закінчення університету треба було відпрацювати три роки за розподілом. Я влаштувався на роботу в середню школу в Руських Комарівцях. Щодня я доїжджав туди автобусом 25 хвилин. Так сталося, що мені також призначили клас, тож я залишився після закінчення трьох років, поки мій клас не закінчив школу. У 1991 році тодішній директор молодіжного центру дозвілля «ПАДІЮН» в Ужгороді запропонував мені роботу організатора заходів. Я відповідав за встановлення сцени, звук і світло.
– На той час ПАДІЮН був головним місцем збору молоді в обласному центрі, де багато працювали з молодими людьми.
– Так, мій досвід роботи вчителем мені дуже допомагав, я легко знаходив з ними спільну мову. Паралельно я також працював інженером-програмістом у приватних компаніях, кілька років у відділі постачання лісокомбінату в Перечині. Обставини формували мою кар’єру, я завжди намагався забезпечити гідне життя своїй родині. Я скрізь чогось вчився. Свою нинішню посаду я знайшов за оголошенням про роботу, і ось уже дев’ять років працюю інженером у відділі освіти.
-У чому полягає робота інженера у відділі освіти?
– Я відповідаю за безпеку дітей, технічне оснащення навчальних закладів, пожежну безпеку, укриття. З початком війни ми приділяємо цьому особливу увагу.
-Як у школах Ужгорода з укриттями?
– Зараз все добре. На початку був великий хаос. Зараз укриття облаштовані відповідно до специфікацій. У тих школах, де укриття не можуть вмістити всіх учнів, школярі працюють позмінно. Інша справа, що переривання занять через попередження про повітряну небезпеку значно знизило якість навчального процесу.
– На якій роботі ви почувалися найкомфортніше до цього часу?
– Де б я не був, я добре проводив час, намагаючись бути корисним членом команди. Я неконфліктна людина, рідко буває, що я з кимось не ладнаю. Якщо ви ставитеся до колег з повагою і розумінням, якщо ви компетентні на своїй посаді і чесно виконуєте свою роботу, ви будете визнані і винагороджені.
-Коли ви створили сім’ю?
– Я зустрів свою дружину Олену в ПАДІЮНі. Ми одружені вже 33 роки. Танцювальний колектив «Бліц», керівником якого вона є, став візитною карткою Ужгорода і існує вже 35 років. Наша донька Іветта народилася у 2002 році. Після закінчення школи вступила на факультет міжнародних відносин, де зараз навчається заочно, вирішивши поїхати до Австрії, де закінчила туристичний коледж. Потім продовжила навчання в університеті за спеціальністю «Туризм та готельний бізнес». Зараз вона працює у Відні. Вона досконало володіє англійською мовою, а також вивчила німецьку. Я ніколи не думав, що вона зможе так добре тримати себе в руках.
-Ви звикли до того, що вона далеко від вас?
– Спочатку було дуже важко, але ми звикли до цього. Ми підтримуємо зв’язок онлайн, ми приїжджаємо до неї в гості або вона приїжджає додому.
– Ваша дружина багато часу проводила поза домом, особливо на вихідних, через концертну діяльність. Вам доводилося піклуватися про дитину?
– У нас не було жодних проблем з доглядом за дитиною, ми ділили домашню роботу ще до народження Іветт. У перші місяці нам допомагали батьки та друзі. З 2014 року дружина є депутатом міської ради та членом комітету, тому у неї багато додаткової діяльності, а у нас мало часу на відпочинок. Віднедавна моя свекруха також потребує догляду, тому ми не маємо часу на нудьгу.
-Хобі?
– З дитинства музика мене розслабляла, заспокоювала. Усе життя збираю платівки, касети, диски. Я всеїдний, мабуть, єдине, що не слухаю – це реп.
-Куди подорожуєте під час відпустки?
-На природу, люблю гуляти, особливо на Закарпатті.
-Яку роль відіграє релігія у вашому житті?
– Хоча я й був віруючою людиною, але після народження доньки став постійним відвідувачем реформатської громади в Ужгороді. Вона ходила зі мною з 4-х років і отримала там конфірмацію. Мене втішає служіння, воно підтримує мій дух.
-Збіг обставин?
– Ні. Бог є в кожній людині. Інша справа, наскільки ти з ним і з собою згідний – це вже інше питання. Без тебе нічого не відбувається, але те, у що ти віриш, має на тебе великий вплив…
– Ви оптиміст чи реаліст?
-Вважаю себе оптимістом-песимістом.
-Яким ви стаєте, коли нервуєте?
– Я не махаю руками, я не агресивний, я просто підвищую голос.
-Як війна змінила ваше життя?
-Я більше стресую, переживаю за нашу долю.
-Що вас тримає вдома?
– Я люблю Закарпаття, я місцевий патріот. Та й взагалі, за кордоном не так легко, як багато хто помилково думає.
-Ви колекціонер?
-Збираю тільки те, що пов’язане з музикою.
-Легко пробачаєте?
– Зараз нелегко образитися. Та й немає сенсу зациклюватися на образах. Намагаюся якомога швидше піднятися над ними і згадувати тільки хороше.
-Ви нестримана людина?
– Бувають моменти, коли я не можу стриматися – хоча знаю, що краще було б промовчати – і щось сказати. Не всі розуміють моє почуття гумору…
-Фобія?
-Висота, змія.
-Якби кінець світу настав завтра, що б ви робили?
-Зібрав би свою сім’ю навколо себе.
-Яку людську рису Ви б викоренили?
– Жадібність.
– За якими принципами ви живете у своєму повсякденному житті?
– Оскільки я не заглядаю в життя інших людей, я уникаю упереджень.
-З ким би ви хотіли випити кави?
– Оскілььки я дуже цікавлюся квантовою фізикою, то Ейнштейном або Стівеном Вільямом Гокінгом.
ВИБРАНЕ
їжа: пончики
напій: кава
тварина: кіт
рослина: липа
колір: блакитний
пора року: весна
час доби: вечір
музика: рок
позитивна риса: гарне почуття гумору
негативна риса: лінь
Тімея Мадяр, Kárpáti Igaz Szó
