Універсальний професіонал, він однаково добре почувається і в академічному середовищі, і в сфері міжнародних відносин. Він провів свою кар’єру у сфері викладання, досліджень та державного управління, але в кінцевому підсумку присвятив себе викладацькій та науковій діяльності. Вірячи в постійне вдосконалення, він брав участь у низці міжнародних програм під час навчання та досліджень, здобувши великий досвід у Європі, Азії та Сполучених Штатах. Сьогоднішній гість рубрики «Замкова шпальта Карпатської правди» – Маріанна Марушінець, доцент кафедри історії та суспільних наук Карпатського угорського коледжу імені Ференца Ракоці ІІ, дослідниця.
– Як Ви розпочали свою кар’єру і чому обрали саме цей напрямок?
– Я з дитинства цікавилася мовами та суспільними науками, тому розпочала навчання на германістиці в Івано-Франківському національному університеті імені Василя Стефаника. Лінгвістика завжди відігравала важливу роль у моєму житті, і пізніше я також вивчала гуманітарні та лінгвістичні науки, особливо функції модифікаторів. Я також дедалі більше захоплювалася світом педагогіки та міжнародних відносин, а згодом продовжила навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, де здобула ступінь магістра з міжнародних відносин. Протягом багатьох років я брала участь у низці програм та професійних тренінгів за кордоном, а також отримала ступінь бакалавра психології.
– Як ви прийшли до своєї нинішньої посади і як ви сюди потрапили?
– Моя кар’єра завжди була зосереджена на освіті та дослідженнях, але я також займалася міжнародними відносинами та європейською інтеграцією. На початку своєї кар’єри я працювала в Києві в різних освітніх і дослідницьких установах, а потім отримала досвід роботи в угорському парламенті в якості помічника спікера Верховної Ради України. Я також спробував свої сили в державному управлінні, працюючи в управлінні європейської інтеграції Закарпатської обласної державної адміністрації. Ці роки багато в чому сформували мене і підтвердили моє бажання розвивати свої навички в дослідницькій та освітній сферах. Наразі я працюю доцентом кафедри історії та суспільних наук Закарпатського угорського коледжу ім. Ференца Ракоці ІІ та науковим співробітником Науково-дослідного центру соціальних наук ім. Легоцького Тівадара. Ця посада дає мені можливість брати активну участь як в академічних дослідженнях, так і у викладацькій діяльності, а також сприяти освіті та професійному розвитку молоді.
– Під час навчання та роботи брав участь у низці міжнародних програм. Які країни ви відвідали і що вам найбільше запам’яталося за кордоном?
– За останні роки мені пощастило отримати досвід у кількох країнах завдяки різноманітним освітнім та дослідницьким програмам. Під час університетської практики, наприклад, я працювала в Посольстві Угорщини в Києві, що дозволило мені ближче познайомитися зі світом дипломатії. У Китаї я був викладачем в Університеті Юнчен, де мав можливість дізнатися про зовсім іншу систему освіти. Я також відвідав Сполучені Штати, де прочитав лекцію в Університеті штату Теннессі. Я також брав участь у кількох європейських програмах, таких як Німецько-українська молодіжна програма «Ми – Європа» в Дрездені та Польсько-німецько-українська програма обміну молоддю в Закопане. Я також проходив стажування в ООН у Відні та в посольстві України в Будапешті. Я також успішно закінчила курс менеджменту в Колегіумі Матіаса Корвінуса. Цей досвід не тільки допоміг моєму професійному розвитку, але й дав мені можливість поглянути на соціальні та освітні питання з міжнародної перспективи та побудувати цінну мережу контактів.
– Він приїхав до Києва з Мукачева.
– Мій дідусь був угорського походження, тому я ходив до угорського дитячого садочка та угорськомовної початкової школи в Мукачеві. Там я отримав свій перший атестат, а звідти поїхав до Івано-Франківська. Тим часом мама переїхала до Києва, і я поїхала за нею до столиці, де ми прожили 11 років. У 2021 році повернулася до Мукачева, але перед остаточним поверненням я ще працювала в Будапешті та півроку стажувалася в Брюсселі у Андреа Боцкор, тодішнього депутата Європарламенту. Потім я повернулася на батьківщину. У Києві я зберегла своє коріння, оскільки під час перебування там я приєдналася до Асоціації угорців Києва, членом правління якої була з 2014 року, а також ми заснували хор «Тиса», з яким просували угорську культуру Закарпаття в кількох містах України та по всьому світу. Мені є за що подякувати асоціації, адже я познайомилася з чудовими людьми і під час перебування тут усвідомила свою зацікавленість у міжнародних відносинах.
– Як пройшло повернення додому?
– Після десяти років життя там я звик до столичної метушні, заходів, організованих МКЕ та Посольством Угорщини в Києві, конференцій, організованих Національною академією наук України, постійного обміну інформацією, можливостей для нетворкінгу, тому життя в Києві було трохи напруженішим. Я дуже добре провів там час, але в нинішній ситуації не маю бажання повертатися. Я відвідую столицю один-два рази на рік, проводжу там кілька днів, щоб бути присутнім на поточному заході. Друзі та знайомі залишилися, але через війну з багатьма спілкуюся переважно онлайн.
– Чи легко було адаптуватися до повсякденного життя на Закарпатті?
– Я швидко знайшла своє місце в колективі коледжу, оскільки ми керуємося спільними цілями: збереження угорської освіти, передача культурного життя і традицій на Закарпатті. Я працюю в такому ж середовищі, як і в Києві, де мене оточували переважно закарпатці, і намагаюся включити свій практичний досвід у навчальну програму. Тому намагаюся збагачувати свої заняття лекціями видатних представників дипломатії та практичними діалогами, адже студентам важливо з перших вуст дізнаватися про функціонування міжнародних відносин, особливості міжкультурної комунікації, сучасні виклики дипломатії та європейської інтеграції.
– Як ви оцінюєте те, що сталося за останні п’ять років?
– Я був у Китаї всього за два місяці до спалаху коронавірусу, тому було цікаво і трохи страшно спостерігати за наслідками епідемії. Київ – велике місто, проте життя повністю зупинилося, але через деякий час, з поширенням і розвитком діджиталізації, ми змогли жити нашим ізольованим повсякденним життям у більш гуманних умовах. Початок війни також стався за кордоном, в Угорщині, але я дізнався з перших вуст від своїх друзів про жахіття, які їм довелося пережити. За час, що минув відтоді, я так і не зміг повністю подолати все це.
– Чим ви займаєтесь у вільний час?
– Я активна та рухлива людина, тому перепробувала багато видів спорту. Люблю плавати, грати в теніс, а лижі – одне з моїх найулюбленіших занять. Я також люблю подорожувати, і мої попередні поїздки до США та Китаю мали великий вплив на мій світогляд. Моя мрія – дослідити розвинуті країни Азії, зокрема Сінгапур та М’янму, а ще я хотів би відвідати Таїланд та Ріо-де-Жанейро. Що стосується європейського континенту, то мене тягне до Ірландії. Я вже бував тут раніше, оскільки пишу кандидатську дисертацію на тему «Дипломатія діаспори: зовнішня політика Ірландії в сучасній системі міжнародних відносин», присвячену поступовому зникненню ірландської мови та її політичному підґрунтю. Я думаю, що між Ірландією та Закарпаттям і Україною є багато спільного, тому я буду дотримуватися цієї теми.
– Ви розбираєтеся в людях?
– Я працював з людьми багатьох національностей і культур, тому відчуваю, що можу швидко знайти спільну мову з кожним і правильно оцінити їхні наміри. Втім, багато що залежить від особистого спілкування, яке останнім часом відходить на другий план через зростання цифровізації та онлайн-спілкування, але особистий контакт є ключовим для побудови ефективного діалогу та довіри. Я більш обережно ставлюся до побудови дружби, але із задоволенням будую стосунки на роботі.
– Які ваші цілі?
– Я хотів би закінчити аспірантуру і думаю, що настав час створити сім’ю.
Іветта Буйдошов
Kárpáti Igaz Szó
