Конференція про міграційні дилеми та стратегії виживання, спричинені війною. Інститут національної політики організував конференцію «Вплив війни на угорську громаду Закарпаття».
Метою заходу було дослідити актуальні соціальні та демографічні виклики та поглиблено проаналізувати становище угорської громади Закарпаття. На заході відомі дослідники, експерти та політики ділилися своїм досвідом та результатами досліджень, вносячи внесок у професійний дискурс на тему.
Лорінц Нача, Державний секретар з питань національної політики Офісу Прем’єр-міністра, підкреслив, що Угорщина з початку війни незмінно стоїть на боці миру, оскільки конфлікт також серйозно впливає на угорську громаду Закарпаття.
– З першого дня війни ми зробимо дві речі: на кожному міжнародному форумі будемо казати, що потрібне припинення вогню і мир. Крім того, ми надаємо гуманітарну допомогу по обидва боки кордону не лише угорцям Закарпаття, а й україномовним людям із християнського обов’язку та міжнародного зобов’язання.
«Ми справляємося з викликами, спричиненими війною, як гуманітарною кризою, так і проблемою біженців, як добрий і надійний сусід», – додав він.
Лорінц Нача додав, що за три роки позиція Угорщини абсолютно не змінилася: потрібне припинення вогню та мир.
– Раніше такої думки дотримувалися лише Угорщина та Ватикан, але останнім часом усе змінилося, і табір, який говорить про необхідність припинення вогню та миру, значно зміцнився, – сказав Держсекретар.
Лорінц Нача також зазначив, що за останні три роки громада не лише зберегла свої заклади, а й розширила їх, наприклад, у передмісті Берегова відкрився новий дитячий садок. Він також підкреслив, що Угорщина вважатиме важливим у процесі повоєнного врегулювання відновлення прав угорської меншини на Закарпатті до рівня, який вони мали до 2015 року.
– Для нас угорська громада Закарпаття є цінною, залишатися на батьківщині – це цінно, втрата будь-якої частини нації означала б зубожіння єдиного угорського народу, – підсумував Держсекретар з питань національної політики.
Вікторія Ференц, депутат Європарламенту від Фідес, підкреслила у своїй промові, що Угорщина надає найбільшу гуманітарну допомогу у своїй історії з моменту початку російсько-української війни, доводячи, що нація може ефективно допомагати тим, хто її потребує, працюючи разом.
– Протягом нашої історії ми незліченну кількість разів доводили, що угорці можуть діяти та діяти об’єднано у важкі часи та коли допомагають нужденним.
Завдяки роботі волонтерів, медичних працівників, благодійних організацій, військових, поліції, ліквідації наслідків стихійних лих, державних установ і органів місцевого самоврядування надання допомоги біженцям стало безперервним і комплексним. Уряд також створив коаліцію «Міст за Закарпаття», в рамках якої було зібрано понад 1 мільярд форинтів підтримки. А за три роки сума, витрачена на допомогу біженцям, перевищила 100 мільярдів форинтів, пояснила Вікторія Ференц.
Євродепутатка закарпатського походження високо оцінив представлене на конференції дослідження, яке сприяє розумінню реальних потреб закарпатської громади та розвитку адресної підтримки.
– Ми сподіваємось, що незабаром настане мир і що розділені сім’ї зможуть возз’єднатися, що угорська інституційна мережа та дух тих, хто нею керує, можуть зміцнитися, і що угорці Закарпаття зможуть продовжувати писати свою 1000-літню історію вдома, на Закарпатті, – сказала Вікторія Ференц.
Доповіді конференції висвітлюють міграційні процеси та стратегії подолання закарпатських угорців, які прибули до Угорщини внаслідок війни, а також соціально-демографічну ситуацію тих, хто залишився на батьківщині. Метою професійного обміну думками було надати особам, які приймають рішення, ґрунтовні знання щодо розробки програм підтримки виживання та розвитку угорської громади на Закарпатті.
Президент Закарпатського угорського культурного товариства Ласло Брензович підвів підсумки заходу, пояснивши, що закарпатська угорська громада пережила три війни, між ними є схоже та відмінне.
«Але головне питання — як довго триватиме війна?» Можна констатувати, що чим довше це триватиме, тим більше людей залишатимуть Закарпаття. Возз’єднання сім’ї триває і буде продовжуватися. З іншого боку, коли відкриваються кордони, починається чергова хвиля міграції, яка торкається не лише угорців, а й усіх українців. Значна частина, насамперед чоловіків, виїде, оскільки вони намагатимуться звільнитися від цього тиску психологічно, економічно та іншими способами, сказав Ласло Брензович.
Додому перевезли через кордон: після початку російсько-української війни закарпатців переселили до Саболч-Сатмар-Берегського повіту
У своїй доповіді про свої дослідження з Агнес Ереш Патрік Татрай проаналізував міграційні процеси закарпатських угорців та їх соціально-економічні наслідки. Він зазначив, що еміграція угорців із Закарпаття – явище не нове, але з 2010-х років поступово посилюється циркулярна міграція та двоквартирний спосіб життя, у рамках якого багато людей купують нерухомість в Угорщині чи оселяються тут, щоб користуватися соціальними та медичними послугами.
Перша велика хвиля міграції почалася після 2014 року, коли через події Євромайдану, російську анексію Кримського півострова та збройний конфлікт на сході України багато людей сприйняли Угорщину як безпечну гавань і почали будувати свої відносини, навіть як своєрідний «план Б».
Російсько-українська війна, що спалахнула в лютому 2022 року, ще більше посилила цей процес, з’явилися різні міграційні моделі. Дехто залишив Україну цілими сім’ями та назавжди оселився за кордоном, а інші пішли за своїми родичами, які вже живуть в Угорщині, шляхом возз’єднання сім’ї. У деяких сім’ях лише чоловік переїхав до Угорщини, але він залишився вздовж кордону та підтримував зв’язок із Закарпаттям через поїздки на вихідні. В інших випадках чоловік оселився далі, у Західній Угорщині чи навіть у західноєвропейській країні, тому різні члени сім’ї живуть своїм повсякденним життям географічно розділено. Патрік Татраї підкреслив, що міграція після 2022 року була побудована на існуючій міграційній інфраструктурі, яку забезпечили раніше переселені члени родини та нерухомість, придбана в Угорщині.
Проте інтерпретація статистичних даних є складною, оскільки значна частина людей із українськими зв’язками, зареєстрованих в Угорщині в середині-кінці 2010-х років, не перебувала в країні протягом більшої частини року, тому їх не обов’язково вважати переселенцями назавжди. Серед тих, хто прибув після 2022 року, було багато тих, хто вже мав угорське громадянство або адресу проживання, тому вони не фігурували в новій міграційній статистиці. Тому оцінити точний обсяг міграції після 2022 року вкрай складно.
За статистичними даними, це лише кілька тисяч осіб, але якщо врахувати процес переселення, який триває з 2014 року, то постраждати може до 50 тисяч осіб.
У своїй доповіді Патрік Татраї наголосив, що міграція закарпатських угорців була процесом, який поступово розвивався та посилювався, який значно прискорила війна. Через різноманіття моделей міграції та неточність статистичних даних складно точно зрозуміти реальну ситуацію, але чітко видно, що угорська громада Закарпаття постійно адаптується до геополітичних криз шляхом зміцнення існуючих просторових та соціальних структур.
Закарпаття в тіні російсько-української війни: соціальні процеси та стратегії подолання тих, хто залишився на батьківщині
У своїй доповіді Каталін Ковай прагнула дослідити соціально-демографічні процеси, що відбуваються на Закарпатті, а також стратегії, які застосовують угорські громади, які залишилися там, щоб забезпечити собі засоби до існування та зберегти згуртованість громади.
Дослідниця підкреслила, що війна, економічна невизначеність та міграція сильно впливають на повсякденне життя тих, хто залишився, деякі з них свідомо вирішили залишитися на батьківщині, а для інших через їхнє становище не було реальної можливості переїхати.
Дослідження вивчало ці процеси емпіричними методами, у рамках яких збір даних відбувався у чотирьох різних населених пунктах Закарпаття – міських і сільських, квартальних і розпорошених громадах – навесні та влітку 2024 року. Використовуючи напівструктуровані інтерв’ю, дослідники шукали відповіді на питання, як ті, хто залишився на місці, адаптувалися до поточної ситуації та які економічні, соціальні чи громадські стратегії вони розробили, щоб забезпечити собі засоби до існування та зберегти свою ідентичність.
Під час інтерв’ю вони зверталися до еліти, пов’язаної з місцевими угорськими громадами, сімей, які постраждали від міграції, сімей, які вирішили залишитися на батьківщині, і тих, хто, хоч і покинув Закарпаття, зрештою вирішив повернутися.
Також вони розглянули досвід внутрішніх біженців, які прибули на Закарпаття з інших регіонів України внаслідок війни.
Одним з важливих висновків дослідження є те, що в багатьох випадках залишатися на батьківщині є не лише економічною чи політичною проблемою, але також передбачає сильні емоційні та громадські зв’язки. Для тих, хто залишився, найбільшою проблемою є звуження економічних можливостей, послаблення інституційної основи та зменшення підтримки громади через еміграцію. Результати мають на меті допомогти краще зрозуміти адаптацію угорської громади Закарпаття до умов війни та оцінити, яка підтримка може допомогти їм зберегти свою ідентичність та громади в довгостроковій перспективі.
Іветт Буйдошов
