Інтерв’ю з «улюбленою» вчителькою.
Моніка Шінко, молодша вчителька середньої школи Вербовця, яка працює вчителем уже понад два десятиліття. Вона сприймає своїх учнів як власних дітей. Вона не лише навчає, але й виховує своїх учнів, а її цінності та старанність щодня працюють на те, щоб дати їм не лише знання, але й впевненість у собі та досвід життя у суспільстві. У цьогорічному конкурсі «Мій улюблений вчитель Закарпаття» вона була визнана одним із найкращих учителів серед майже сотні. Фундація Францисканської Місії Закарпаття (ФМЗ) вже вдванадцяте організувала конкурс, щоб відзначити видатних вчителів з угорськомовних навчальних закладів Закарпаття.
Цього року в усіх трьох номінаціях були нагороджені вчителі з навчальних закладів міста Веровець. У серії статей з трьох частин ми розповідаємо про їхню роботу. Інтерв’ю з Веронікою Берегі читайте ТУТ, а інтерв’ю з Євою Зелік – ТУТ.
– Коли ви почали викладати і чому вирішили стати педагогом?
Моніка Шінько: Я закінчила початкову школу у Вербоці і, чесно кажучи, після 9-го класу не знала, в якому напрямку рухатися далі. У мене було кілька варіантів, але врешті-решт я вирішила вступити до педагогічного коледжу. Велику роль у цьому зіграв той факт, що моя мама також була вчителькою початкових класів. Ще в дитинстві мене вражала її відданість справі. Я багато грала в ігри, що було ранньою ознакою того, що мене приваблювала ця професія. Зараз вона є моїм прикладом для наслідування. Я вийшла заміж після закінчення педагогічної освіти і щаслива у шлюбі вже 19 років. У нас двоє дітей, Міріам і Стівен, які є найбільшим подарунком у нашому житті. Ми справді маленька «диво-сім’я», і ми дуже вдячні за все, що ми пережили разом за ці роки. Ми віримо, як і в інших сферах життя, що все можна вирішити, все можна обговорити, якщо триматися разом.
Я почала свою кар’єру 22 роки тому у Вербовці спочатку як організатор, а потім як бібліотекар.
Пізніше я проводила індивідуальні заняття. За ці роки я багато чому навчилася від дітей і виросла сама. Справжнє задоволення прийшло, коли я стала молодшим вчителем.
– Що вам найбільше подобається у викладанні?
– Найбільша радість для мене – це допитливість і чесність дітей. Мені подобається спостерігати, як вони цікавляться новими речами, і так цікаво переживати той момент, коли вони щось розуміють. Зараз у мене 12 третьокласників. Мене також дуже мотивує той факт, що кожен день відрізняється від інших. Кожна дитина унікальна, і я дивлюся на них, як на своїх власних. Я вважаю, що важливо бачити в кожному з них ту сферу, в якій він досягає успіху. Наприклад, одного разу ми спробували займатися ляльковим театром, і їм так сподобалося, що вони з тих пір тільки про це й говорять. Те ж саме сталося, коли ми використовували збільшувальне скло для вивчення рослин: відкриваючи для себе красу природи, вони дивувалися маленьким чудесам світу.
Заради таких моментів варто викладати. Я вдячна, бо за всі ці роки ніколи не відчувала, що не хочу працювати, що ходити до школи – це рутинна робота.
– У чому ви бачите труднощі викладання в сучасному світі?
– Найбільшим викликом для мене є те, що кожна дитина навчається в різному темпі і має різні інтереси. Тому їх не можна навчати однаково, до них потрібен індивідуальний підхід. Цифровий світ також приніс багато нового. Хоча багато хто цього боїться, я намагаюся йти в ногу з технологічним розвитком. Мені подобається використовувати інтерактивні інструменти та ігри на своїх уроках, щоб зробити навчання більш цікавим для дітей.
Я була би дуже рада, якби в нашому класі з’явилася інтерактивна дошка! Це зробило б навчання ще більш приємним.
Це великий виклик, адже сучасним дітям набагато важче утримувати увагу. Але на додаток до цифрових інструментів я намагаюся заохочувати їх до спільної діяльності, яка виховує емпатію, співпрацю та повагу.
– Що ви думаєте про майбутнє угорської освіти на Закарпатті?
– Хоча ми стикаємося з багатьма труднощами, я вірю, що з Божою допомогою, силою громади, наполегливістю вчителів та підтримкою батьків угорська освіта має майбутнє.
Школа є двомовною. Угорці досі становлять абсолютну більшість у селі. Важливо передавати наші традиції та зберігати нашу національну ідентичність. У школі ми намагаємося приділяти цьому багато уваги, наприклад, через святкові програми, вшанування історичних подій та спільні заходи.
– Що б ви порадили молодим людям, які починають свою кар’єру?
– Найголовніше – любити те, що ти робиш, бо це єдиний спосіб досягти справжнього успіху в кар’єрі вчителя. Будьте терплячими, відкритими та скромними. Викладання – це не просто викладання, це також розуміння індивідуальних потреб дітей та допомога їм у розвитку їхніх талантів.
– Що б ви хотіли сказати батькам та учням?
– Навчання – це спільна подорож, в якій беруть участь вчитель, батьки та учень. Важливо підтримувати один одного, цінувати маленькі успіхи і вірити в потенціал для вдосконалення.
Одна з моїх улюблених цитат: «Діти – як метелики на вітрі: одні можуть злетіти вище, ніж інші, але кожен літає в міру своїх можливостей. Навіщо їх порівнювати? Кожен з них різний, особливий і неповторний».
