Інтерв’ю з «улюбленим» вчителем.
Світ освіти часто є сценою буденності та мовчазних похвал. Але бувають моменти, коли робота вчителів опиняється в центрі уваги. Однією з таких нагод є голосування за улюбленого вчителя на Закарпатті. Вже вдванадцяте Фундація Закарпатської францисканської місії (KFMA) відзначає роботу вчителів угорськомовних навчальних закладів Закарпаття. Цього року на конкурс було номіновано майже 100 вчителів, за яких було віддано 1750 голосів. Однією з переможниць стала Вероніка Берегі. Вчителька англійської мови Вербовецької середньої школи та греко-католицького ліцею ім. Стойки Шандора в Карачфалві отримала цю нагороду за свій стиль викладання, самовідданість та відданість своїм учням.
Цього року у Вербовці були нагороджені вчителі з усіх трьох категорій. У нашій серії статей з трьох частин ми розповідаємо про їхню роботу. Інтерв’ю з Євою Зелік читайте ТУТ.
Вероніка Берегі: Я знала, що хочу бути вчителем англійської ще у п’ятому класі. Моя тодішня вчителька, Еріка Дьялай, мала на мене великий вплив. Атмосфера її уроків, стиль викладання та краса англійської мови сприяли тому, що я вирішила, що це мій шлях. Пізніше я брала у неї приватні уроки, і за це я надзвичайно вдячна своїм батькам, які підтримали моє рішення. У дев’яностих все було не так зрозуміло, як зараз. Батько щотижня возив мене до вчительки в інше село. Вони допомагали мені розвиватися. Після закінчення середньої школи я рік навчалася у професійно-технічному училищі, що допомогло мені зміцнити знання української мови. Потім я подала документи до Національного університету в Ужгороді. Під час навчання я вийшла заміж і народила донечку. Після закінчення університету я рік працювала вчителем-організатором, а коли звільнилося місце, почала працювати у Вербовці.
Тут я викладаю вже двадцять років. І майже 9 років викладаю англійську мову в греко-католицькому ліцеї ім. Стойки Шандора в Карачфалві.
– Які методи ви використовуєте?
– Я завжди намагаюся піднімати актуальні теми, які цікаві дітям. Мені подобається викладати граматику в ігровій формі, використовуючи, наприклад, музику та відео, тому що це допомагає їм краще запам’ятати матеріал. Для мене також важливо знайомити дітей з англомовною культурою, адже це допомагає їм краще зрозуміти мову та стати більш вмотивованими. Для мене викладання – це не просто робота, це спосіб життя. Щодня я вчуся чомусь новому у дітей, і бачити їхній прогрес – це величезна мотивація і для мене.
– Якими ви бачите можливості для сучасних дітей у вивченні англійської мови?
– У них набагато більше можливостей, ніж у нас тоді. Інтернет, фільми з субтитрами, музика і навіть відеоігри, які багато хто демонізує, допомагають. В іграх немає нічого поганого, якщо діти використовують їх правильно і в міру. Наголос робиться на слові «правильно і в міру». Тому важливо мати наставника, який направлятиме вас і допомагатиме орієнтуватися у великій кількості інформації.
Я думаю, що саме таку роль я відіграю як викладач. Я направляю їх, я навчаю їх, я допомагаю їм знайти свій шлях через масу інформації.
Для мене це виклик, навіть у багатьох випадках. Нам, викладачам, набагато легше, тому що англомовного контенту майже нескінченна кількість, все доступно в інтернеті, але мені, наприклад, часто складно підготувати себе до того, щоб з величезної кількості інформації вибрати найбільш достовірну і корисну інформацію. Але я отримую від цього задоволення. Мені подобається вчитися, навіть у моїх студентів, адже вони більше знайомі з цією сучасною сленговою мовою.
– Чи хотіли б ви спробувати себе в іншій професії?
– Я не кажу, що у мене не було ідей спробувати щось інше раніше, але зараз їх немає.
Я відчуваю, що я на своєму місці, мені подобається те, що я роблю.
Я багато чого досягла як викладач, але якби я зараз здалася, мені б, напевно, було нудно. Я перфекціоніст не тільки для себе, але й для дітей, бо бачу, як вони щасливі, коли досягають успіху, як вони ростуть, як розвиваються, коли я навчаю їх якнайкраще. Поки я ще потрібна, я з радістю буду викладати.
– Якими досягненнями у своїй кар’єрі ви найбільше пишаєтеся?
– Я пишаюся багатьма видатними досягненнями, яких я досягла зі своїми студентами, багато з яких склали мовні іспити, і ми добре виступили на олімпіадах та предметних конкурсах.
Але, мабуть, одним з найбільших досягнень було те, що одна з моїх учениць взяла участь в олімпіаді на національному, а потім і на європейському рівні.
Вона представляла Україну на олімпіаді з англійської мови HIPPO, дійшла до європейського раунду, змагалася в Італії, що є великою честю для неї і для мене.
– У вас дві доньки, як у них справи з англійською?
– Моя старша донька, якій більше 18 років, також вивчає англійську мову на угорському факультеті перекладу в Ужгородському університеті. Вона також вивчає міжнародний менеджмент. Вона дуже добре опанувала мову, я проводила з нею багато часу в дитинстві. Вона склала іспит з мови на початку 11-го класу. Читає книги і дивиться фільми англійською.
Моїй молодшій доньці 12 років і, на жаль, я не мала достатньо часу, щоб проводити з нею, але вона також поглинула англійську мову, а я цього не помітила. Минулого року ми брали участь у програмі, поїхали до Варшави, і телевізійники американського спонсора попросили мене дати їм інтерв’ю. Я була вражена, наскільки добре вона розмовляє англійською і наскільки вона розумна. Ми не знаємо, куди дітей закине доля, але я відчуваю, що зараз вони можуть бути де завгодно. Ми з чоловіком хочемо залишитися вдома, плануємо своє майбутнє тут, але хто знає, що принесе життя. Але один з моїх друзів дуже добре сказав:
«Не має значення, де ти знаходишся, ти просто повинен насолоджуватися життям». Нам добре там, де ми є, тут наше місце”.
Раті Шімон
