Інтерв’ю з «улюбленою» вихователькою дитячого садка.
Єва Зелік – віддана своїй справі вихователька в дитячому садку «Сосна» у Вербоці. Вона завоювала серця не тільки дітей, а й батьків. Її перемога в категорії «Вихователь дитячого садка» в опитуванні «Мій улюблений вчитель Закарпаття» є доказом цього. На підставі рішення Опікунської ради Фундації Францисканської Місії Закарпаття (ФМЗ) цього року вже вдванадцяте було відзначено роботу педагогів, які працюють в угорськомовних навчальних закладах Закарпаття.
Цьогоріч у всіх трьох номінаціях були нагороджені вчителі з навчальних закладів міста Вербеовець. Їхню роботу представлено у серії статей, що складається з трьох частин.
– Як ви потрапили до дитячого садка «Сосна» у Вербоці?
Єва Зелік: Наш дитячий садок був закритий довгий час, більше двадцяти років. Коли мій чоловік очолив громаду, разом із міською радою вирішили спробувати відновити роботу закладу. Це був непростий процес, але за кілька років нам вдалося здати садочок «під ключ». Саме тоді у мене з’явилася можливість приєднатися до команди. До того часу я працювала в дитячому садку в Чорному Потоці.
– Ви не мали освіти вихователя дитячого садка…
– Я вивчала катехитику в Реформатському богословському університеті Шарошпотока (колишня Богословська академія). Я вже працювала волонтером з 2010 по 2020 рік, і з того часу я є професійним викладачем богослов’я, проводячи уроки та заняття в недільній школі в нашій громаді. Ці знання також лягли в основу моєї подальшої роботи в дитячому садку. Спочатку я працювала нянею. Потім завідувачка закладу побачила в мені потенціал, щоб стати вихователем дитячого садка. Хоча спочатку я трохи боялася, але директор заохотила мене спробувати. Я пропрацювала вихователькою в дитячому садку рік і одразу ж потрапила до випускного класу. Це був виклик, але я багато чому навчилася. Випуск дітей пройшов успішно, і я досі підтримую з ними зв’язок.
– Всі діти в дитячому садку називають вас на ім’я. У чому ви бачите ключ до успішної освіти в дитячому садку?
– Я думаю, що причина, чому я почуваюся добре, полягає в тому, що це зближує мене з ними. Я не хочу говорити «зверху», я хочу бути присутньою на їхньому рівні.
Для мене в освіті першорядне значення має розвиток емоційного інтелекту.
Я вірю, що якщо це буде побудовано на правильному фундаменті, діти будуть краще навчатися в школі і в подальшому житті.
Молодші діти ближчі мені до серця, тому що я можу спілкуватися з ними більш безпосередньо. Обійми, пестощі, поцілунки – це все жести, які дають їм відчуття безпеки та любові. Я вважаю, що важливо забезпечити відчуття материнського тепла в дитячій кімнаті. Мені завжди було цікаво, що відчувають діти, коли вони залишаються без мами на кілька годин. Або що відбувається всередині матері, яка залишає своє «серце», свій маленький скарб? Я намагаюся поставити себе на їхнє місце і діяти відповідно.
– Що ви робите, коли важко заспокоїти дитину або коли вона вередує?
– Зараз у нас дві групи по 15 дітей. Завжди є більш плаксиві, більш жваві дітки. Іноді це просто вираження емоцій, або недостатнє опрацювання, або результат якоїсь ситуації. Ви повинні це розуміти. У цьому мені дуже допомогло навчання.
Коли я бачу, що дитині погано, бо вона хоче уваги, я намагаюся дати їй її в правильний спосіб. Пропоную їй допомогти мені, даю завдання або просто показую, що мені не байдуже, даруючи їй більше добрих дотиків, наприклад, поцілунок або пестощі.
Усі діти люблять, коли їх обіймають, і це може бути особливо заспокійливим для них у тихий час. Такі маленькі жести часто можуть заспокоїти їх швидше, ніж будь-що інше, і допомогти їм знову знайти своє місце в групі.
– Ви згадали про своє навчання.
– Наразі я навчаюся на другому курсі курсу «Консультування з питань психічного здоров’я» в Реформатському університеті ім. Кароля Гашпара в Берегові. Це навчання допомагає мені краще розуміти почуття дітей і батьків. Хотілося б глибше розуміти, що стоїть за тією чи іншою поведінкою, як я можу допомогти дітям опрацьовувати свої емоції.
Війна та вплив сучасних технологій є особливо складними. Моя підготовка як вчителя віри також дуже допомагає мені розуміти різні етапи розвитку дітей і те, як спілкуватися з ними відповідно до їхнього віку.
Пісні, розповіді та рукоділля – все це взято з моїх уроків віри, і я використовую їх у дитячій кімнаті.
Діти слухають історії з відкритими ротами. Хоча я не можу перевершити свою маму, яка працює у нас нянею, у розповіді історій.
– Які ваші плани на майбутнє?
– Я б хотіла успішно завершити навчання у сфері психічного здоров’я та застосувати отримані знання у своїй роботі. У мене немає великих амбіцій.
Найважливіше для мене – забезпечити безпеку та підтримку моєї сім’ї, моїх 18-річної доньки та 12-річного сина, а також дітей у дитячому садку.
Я хочу допомогти їм “стати на ноги”.
– Що б ви хотіли сказати тим, хто готується до кар’єри дошкільного педагога?
– Ця робота вимагає багато терпіння і любові. Будьте відкриті до дітей і знайдіть спосіб, як найкраще впливати на них. Виховання в дитячому садку – це не просто професія, вона також вимагає щирої відданості. Заслужити любов дітей – це найвища нагорода!
Ріта Шімон
