Загалом двісті закарпатських дітей тиждень проводять у таборі у Сийкешворшазі. Вранці вони беруть участь у групових заняттях і лекціях з історії Угорщини, а після обіду відвідують визначні місця в цьому районі. Наприкінці першого тижня табору вони виступають у римо-католицькій церкві у Варшазі.
Погода цими днями не сприяла студентським таборам на природі. Проте молодь, яка приїхала до Секеливашага з України, на це зовсім не скаржиться. Чудово почуваються вони в Домашньому таборі знань Кароля Коша, організованому Національним інститутом стратегічних досліджень. Від імені організаторів Амбрус Дьонджі розповів, що науково-дослідний інститут уже вдесяте організовує «Бал Секелі» в Будапешті, а цього року бенефіціарами всього доходу від заходу є закарпатські великі родини та Асоціація вчителів Закарпаття. Завдяки цьому загалом двісті українських дітей можуть провести тиждень у Секеливарі.
– У цій воєнній ситуації Закарпаттю приділяється особлива увага, ми також намагаємося допомогти їм, чим можемо. Наша мета і місія під час табору – щоб дітям було добре, щоб вони вірили, що все добре, що наш світ є хороше місце, немає сигналізації про бомбу, не потрібно спускатися в бункери і можна забути про дітей, – додав Амбрус Дьонгі.
Діти та молодь віком від 12 до 17 років могли брати участь у різноманітних групових заходах зранку, вибираючи між медіа та драматичними педагогічними заходами або спортивними та образотворчими майстернями. Водночас вони мали змогу взяти участь у лекціях з професійної, національної історії та угорської культури, а в другій половині дня відвідали навколишні населені пункти. Вони щойно сіли в автобус до соляної шахти в Парайд, коли 16-річний Тіхамер, який приїхав з Бати, сказав нам, що табір дав йому більше, ніж він думав.
– Компанія хороша, люблю танцювальні вечори, серед улюблених поки що можу виділити вчорашню дискотеку. Зараз ми вивчаємо фотографію, сказав він.
Він також повідомив, що вдома часто відключають електрику на 10-12 годин, часто сидять у темряві. Вони можуть ходити до школи, якщо будівля забезпечена електрикою.
– Багато людей переїхало з села, де ми живемо, ситуація напружена, – пояснив юнак.
Діти повідомили, що через війну транспортне сполучення між населеними пунктами досить обмежене. Навіть до найближчого міста доїхати досить складно, тому що там встановлені блокпости, де відловлюють військовозобов’язаних, і тому чоловіки фактично не можуть виїхати зі свого населеного пункту. Єва з Берегсаша з гордістю розповіла мені, що вона відвідує угорську школу, і сказала, що вона дуже рада, що змогла зустріти тут угорців з-за кордону. Він додав, що через часті відключення електроенергії вдома йому важко вчитися. Його батьки тримають сімейний сад, тому їхні засоби до існування є відносно безпечними. Сомчанин Бенсе розповів про те, що хоча на Закарпатті не ведуться активні бойові дії, вони також зазнають інфраструктурних атак: більшу частину доби в домогосподарствах немає світла.
– Щодня до нас приїжджають біженці з благополучних районів країни, ми їм допомагаємо. Ми можемо ходити до школи, але якщо спрацює сирена повітряної тривоги, ми йдемо в укриття, щоб не постраждати
— додав він. Щодо кемпінгу він також сказав, що вважає його чудовим, і що вислів про те, що Трансільванія – це казкова країна, є правдою. Серед програм він виділив купання та заняття спортивної секції. У суботу учасники табору представлять себе місцевій громаді на презентації в римо-католицькій церкві в Секелівараш, де вони також зустрінуться з керівниками та прихильниками інституту.
