Надзвичайно спокійна, терпляча та щира. Пряма, доброзичлива, любить говорити про свою професію та особисте життя. Точна й амбітна у своїй діяльності, нею рухає постійне бажання досягти успіху в спорті. Коли хоче розслабитися, любить усамітнюватися і малювати – саме так вона може по-справжньому розслабитися. Це – Наталя Мага, пауерліфтерка, студентка Ужгородського національного університету, персональна тренерка.
– Чому ти обрала пауерліфтинг – вид спорту, який зазвичай не є жіночим?
– Початкову школу я закінчила в рідному Холмоку, а середню школу №8 – в Ужгороді. Там я вперше познайомилася з легкою атлетикою у десять років. Я перейшла на пауерліфтинг, коли отримала травму коліна і більше не змогла продовжувати займатися легкою атлетикою на професійному рівні. Це було чотири роки тому, саме тоді я пішла до спортзалу з друзями, спробувала пауерліфтинг, і мені одразу це сподобалося. Любов до спорту мені, мабуть, прищепив мій батько, який у молодості займався боксом, але не зміг професійно займатися через травму. Мій брат також займається спортом, хоча й не професійно. Мої батьки спочатку хвилювалися, що я обрав вид спорту, який вважається «чоловічим», але вони заспокоїлися і підтримують мене в усьому, що я роблю. Мама супроводжує мене на змаганнях і каже, що бачить, що це мій вид спорту, що мені подобається, що я люблю конкуренцію та адреналін.
– Професійний спорт вимагає суворого графіка, жорсткої дієти, витривалості, самодисципліни, це практично нестандартний спосіб життя, і не тільки під час сезону змагань.
– Це правда, але якщо порівнювати пауерліфтинг із легкою атлетикою, якою я раніше займалася, то зараз у мене набагато комфортніший графік. Тоді у мене були тренування по півтора години двічи в день і я не мала часу ні на що інше. У пауерліфтингу спочатку були півторагодинні тренування, потім ми збільшили тривалість до двох, двох з половиною годин тричі на тиждень, а за цей час отримала звання майстра спорту міжнародного класу. Зараз у мене 4 тригодинних тренування на тиждень. Встигаю і на роботу – працюю персональним тренером в Ужгороді, і на навчання – маю диплом бакалавра біології та фізичного виховання, магістра фізичної реабілітації, а зараз навчаюся в магістратурі за спеціальністю «Фізичне виховання та спорт», і на особисте життя, і ще й тричі на тиждень викладаю легку атлетику дітям у спортивній школі в Чопі. Саме тому пауерліфтинг мені імпонує.
– Сьогодні багато критики на адресу молоді. Ти – протилежність середньостатистичній, типовій молодій людині. Ти не чекаєш, поки «смажений голуб» залетить до рота, а наполегливо працюєш для досягнення своїх цілей. Звідки така цілеспрямованість?
– Я не можу сидіти на місці, це в моїй природі. Хочу досягти своїх цілей не тільки в спорті, а й у всіх сферах. Хочу отримати необхідний досвід, щоб мати можливість реалізувати себе. З хорошим графіком все встигаю. Мене оточують переважно спортсмени, які багато роблять для свого благополуччя і своїх цілей. Можливо, більшість людей мого віку вважають за краще досягати всього легко і швидко, особливо у фінансовому плані, при цьому вони 24 години на добу сидять біля своїх телефонів і ноутбуків, здебільшого працюючи в Інтернеті. Але такий сидячий спосіб життя негативно впливає як на фізичне, так і на психічне здоров’я. Ось чому я наголошую на важливості регулярних фізичних вправ за будь-якої можливості. Любов до спорту потрібно прищеплювати маленьким дітям якомога раніше. Фізичні вправи виробляють гормон щастя в організмі та освіжають нас ментально, що дуже важливо, якщо ми хочемо бути ефективними в усіх сферах.
– Як війна змінила твоє повсякденне життя? Чого ти найбільше боїшся?
– Війна приносить страх, тривогу, руйнування і втрату. Для багатьох людей війна стає катастрофою, яка впливає на всі сфери їхнього життя.
Особисто для мене війна змінила моє життя назавжди. Вона позбавила мене безтурботності і впровадила постійне відчуття небезпеки.
Проте, війна також вчить нас цінувати мир та спокій. Вона дає нам силу і витривалість, які ми можемо примножити, щоб встояти в обличчі будь-яких випробувань у житті.
Отже, хоч війна може змінити життя назавжди, важливо залишатися сильними і не втрачати надію на краще майбутнє.
– Якими своїми досягненнями на сьогодні ти найбільше пишаєшся?
– Мої результати на чемпіонатах України принесли мені місце в національній збірній України. Цього року я стала чемпіонкою у своїй ваговій категорії на чемпіонаті Європи в Люксембурзі. У минулому я також виграла кілька медалей, останню з яких отримала за четверте місце в загальному заліку і бронзу в жимі лежачи на чемпіонаті світу на Мальті. У присіданні я підняла 165 кг, що на 5 кг вище мого особистого рекорду. У тязі я підняла 160 кг. Загалом отримала великий досвід і я також бачу світ під час змагань.
– Найважча вага, яку ти коли-небудь піднімала?
– Жим лежачи 90, присідання – 165, тяга – 167 кг.
– Ти коли-небудь відчувала, що хочеш кинути?
– Були моменти, коли я була дуже виснажена. Не можна довго працювати з великою вагою без відпочинку. Нервовій системі потрібен час для відновлення.
– Наскільки затратний цей вид спорту?
– Для того, щоб достойно виступати на міжнародних платформах потрібно подбати про здорове харчування, спортивне харчування і заходи відновлення, такі, як масаж, басейн та лазня. Також необхідне професійне екіпірування. І це все потребує відповідних фінансових вливань, тому було б добре працювати зі спонсорами.
– Яка твоя поточна мета?
– Хотілося б займати призові місця у дорослій групі пауерліфтингу, оскільки я виступала досі в юнацькій категорії. Це буде важче, конкуренція більша, але я буду намагатися. У моєму виді спорту також є всесвітні змагання, подібні до Олімпійських ігор – наступні будуть у 2025 році – на які будуть запрошені найкращі. Я була би дуже рада бути частиною цього.
– До якого віку можна займатися пауерліфтингом?
– Хоч до 40 років, але можна й довше. Я сама здивувалася, коли помітила на сайті Всесвітньої федерації, що є змагання і для 50-річних, і для 60-річних. Так що ніколи не пізно.
– Що думаєш про життя?
– Є виклики, які ми повинні подолати, ми повинні вчитися на них, щоб продовжувати йти вперед. Я вірю в Бога, в добрі справи, в те, що вони десь рахуються і що чим більше ми віддаємо, тим більше отримуємо назад.
– Чи маєш якісь хобі?
– Я займаюся живописом як самоучка. В основному використовую акрилові та олійні фарби, щоб зображати природу і тварин. Я також розмалювала стіни своєї кімнати, оскільки в дитинстві мені не дозволяли цього робити. Це мене заспокоює.
– Чи думала про створення сім’ї?
– Звичайно, хотілося б мати свою сім’ю, дітей, завести собаку… Якщо мене колись знайде кохання…
– Допомагаєш по господарству батькам?
– Зараз я живу в Ужгороді, але коли приїжджаю додому в Холмок, то допомагаю по господарству, це для мене як відпочинок.
– Чи є в тебе якісь ритуали перед тим, як вийти на платформу?
– Я розмовляю з собою вголос. Кажу собі, що я можу це зробити, що мені байдуже до конкурентів тощо. Я не падаю духом, якщо мені щось не вдається, тому що я роблю висновки і вчуся на цьому.
– Друзі?
– У мене є справжня подруга дитинства, Богдана, яку я теж привела в пауерліфтинг і з якою ми покладаємося одна на одну.
– Без чого ти не уявляєш свого життя?
– Без спорту, без руху.
Фаворити:
їжа: макарони
напій: кава
тварина: кіт
рослина: троянда
пора року: весна
час доби: ранок
музика: рок
читання: Ремарк: Три товариші
чеснота: терплячість
негативна риса: не завжди наполеглива
Тімеа Мадяр
