23 жовтня біля залізничного вокзалу, біля розбитого надгробка, що символізує криваву революцію та боротьбу за свободу в Берегові, зібралися краяни, щоб віддати шану героям 1956 року.
Вшанування, організоване громадською організацією «Pro Cultura Subcarpathica» та Закарпатським угорським коледжем імені Ференца Ракоці ІІ, розпочалося з вірша Ференца Бартіша «Післямова», який прочитав Агостон Радванський, студент факультету історії та суспільних наук Коледжу імені Ракоці, в інтерпретації Агостона Радванського.
23 жовтня 1956 року звичайні люди відчули, що з них досить тиранії. Це не був ретельно спланований рух, організований згори, і це не була революція, фінансована з-за кордону, це була робота звичайних героїв, яка призвела до перших тріщин у тій самій залізній завісі. Це були великі дні, важкі часи, і тут, на Закарпатті, ми дуже добре знаємо, наскільки важкими бувають часи.
– Але якщо тоді були люди, які були сміливими і знали, що повинні робити те, що можуть, то ми теж, очевидно, маємо можливість замислитися над своїми діями, пам’ятаючи, що ті, хто наважуються, можуть досягти результату, і ми теж можемо зберегти нашу громаду, наше сьогодення і наше майбутнє», – додав ректор коледжу.
Від імені Берегівського консульства до присутніх звернувся Іштван Бучко, Генеральний консул Берегівського консульства. Дипломат пояснив, що два тижні з 23 жовтня по 4 листопада 1956 року принесли яскраве світло тогочасному суспільству як обіцянку свободи і демократії в темні дні комуністичної диктатури. Угорці мають дякувати 56-м за те, що вони змогли високо тримати голову і зберігати самовладання в темні години історії та довгі роки радянської окупації, адже навіть потайки їм було чим пишатися.
– Жовтень 1956 року став історичним моментом, коли переважна більшість населення країни, незалежно від освіти, професії чи сімейного походження, об’єдналася заради спільної справи без поділу. 1956 рік став подією не лише для Будапешта, але й для всієї угорської нації, а також мав вплив на угорців за межами країни. У цей день, який для угорців є днем святкування свободи, схилімо голови і віддаймо шану молоді 1956 року, інтелектуалам і робітникам Будапешта та сільської місцевості, усім тим звичайним героям, які повстали проти тиранії, відомим і невідомим жертвам, без мужності, жертовності та відданості людській гідності яких члени угорської нації не святкували б сьогодні вільно, ми не були б гордою угорською нацією.
Наталя Вараді, професор кафедри історії та суспільних наук Ракоціського коледжу, нагадала про історичні моменти.
– Пам’ятати про героїв 1956 року – це не тільки обов’язок, але й відповідальність. Наше історичне минуле – це спадщина і відповідальність, яка ніколи не зникне, тому що це наш обов’язок – передавати її далі, передавати далі. Повага змушує тих, хто живе сьогодні, слідувати цілям, поставленим молодими людьми 56-го року, зберігати їхні цінності, бути вірними їхнім принципам і цілям, зберігати віру і єдність, – підкреслила Наталія Вараді.
Вона додала, що події Революції 1956 року є найкрасивішим прикладом, як всередині країни, так і за її межами, того, як відокремлені угорці об’єдналися у вражаючий та взірцевий спосіб. Таким чином, 56-й рік є не лише символом прагнення до свободи і справедливості, але й символом єдності всіх угорців.
Янош Молнар, єпископ римо-католицької єпархії, попросив Божого благословення для присутніх на вшануванні.
– Згадуючи, не забуваймо, що як християни, ми приходимо до Бога зі своїми молитвами та проханнями. Ми пам’ятаємо і дякуємо за те, що в ті важкі часи були герої, які вистояли, у яких ми можемо вчитися сьогодні, на яких ми можемо дивитися як на зразки для наслідування. Люди 56-го року не робили нічого, крім того, що вважали своїм обов’язком, своєю відповідальністю перед Богом, своєю країною і своїм народом. Ми теж повинні знати ці обов’язки і виконувати їх так, щоб це було до вподоби Богові, – наголосив о. Янош Молнар.
Чілла Гегедюш
Kárpáti Igaz Szó
