Починала як реєстратор, потім була головою сільської ради, а потім (як створилося ОТГ) стала старостою села Холмець. Близько до серця приймає долю громади і намагається представляти інтереси всіх. Не любить конфліктів і намагається уникати суперечливих ситуацій. Її ображає несправедливість і вона виступає проти неї. Вірить у мирне співіснування кількох поколінь. Вважає, що бути вірним собі важливіше, ніж думка інших. Сьогоднішня гостя рубрики «Крізь замкову щілину» Kárpáti Igaz Szó – Єва Товт, староста с. Холмець (Korláthelmec) Баранинської сільської ради на Ужгородщині.
– Ви присвятили все своє життя служінню громаді.
– Я працюю на благо громади вже 18 років. З 2006 року дев’ять років працювала нотаріусом у Холмцях, а потім балотувалася на посаду сільського голови, яку виграла. На цій посаді я пробула два роки, а в 2017 році ми одними з перших на Закарпатті почали реалізовувати положення закону про децентралізацію. В результаті, я стала старостою с.Холмець, яким і працюю з того часу. Дуже допомагає досвід, який я здобула, працюючи нотаріусом, адже тоді ми були так званими «універсалами», тож на нас покладалося багато обов’язків. Я також постійно самовдосконалююсь і відвідую навчальні курси, тому намагаюся йти в ногу з постійними змінами. Як результат, багато моїх молодших колег приходять до мене за порадою з незвичних питань, і я з радістю допомагаю їм, чим можу.
– У чому ви бачите складність вашої роботи?
– Люди звертаються до нас за допомогою, тому ми також діємо як своєрідний центр безкоштовних консультацій. Ми не завжди можемо зробити більше, тому що нас позбавили багатьох повноважень, ми не маємо права голосу і права приймати рішення в місцевій раді. Ми намагаємося підтримувати, але частина населення все ще не звикла до нового устрою, що в багатьох випадках призводить до невдоволення.
– Але ж є й інші плюси…
– Це правда. За останні два десятиліття я повінчала багато пар, зареєструвала народження їхніх дітей і намагалася зробити все можливе, щоб допомогти добробуту мешканців. Мене завжди радують вдячні погляди на їхніх обличчях і успіхи в роботі.
Крім того, під час хвилі біженців два роки тому ми намагалися зробити все можливе для людей, які приїхали до нашої громади. З багатьма з них я досі підтримую зв’язок, що є чудовим підтвердженням того, що наші зусилля не були марними і що ми змогли допомогти їм у скрутну хвилину.
– Ви не сумуєте за старою роботою?
– На щастя, я не нудьгую, оскільки більшість членів Комісії, в тому числі і я, мають додаткові завдання. Раніше я виконувала обов’язки адміністратора, а тепер маю ще й обов’язки реєстратора. Я намагаюся використовувати свій досвід якнайкраще і допомогти якомога більшій кількості людей, тому що я дуже люблю свою роботу.
– Ви хочете сказати, що берете роботу додому?
– Я уродженка цього населеного пункту, тому моя сім’я тут, як і моя робота. Звичайно, я не кажу нічого нового, це поширене явище в невеликих громадах, де всі знають один одного, тому я, звичайно, відповідаю на телефонні та інтернет-запити з дому або в неробочий час, і намагаюся бути гнучкою.
– Фізик за освітою, ви опинилися в зовсім іншій професії.
– У 1995 році я справді вступила на фізичний факультет Ужгородського національного університету, хоча більше цікавилася математикою та хімією, але цього вже не змінити. Я не працювала за фахом, але багато чому навчився під час навчання у виші. Я дізналася, що незалежне мислення, вирішення проблем і саморозвиток є важливими для досягнення успіху. Після закінчення університету я влаштувалася на роботу в районний пенсійний відділ, а паралельно працювала депутатом місцевої ради в Холмцях. 2006 року призначили нового мера , і посада нотаріуса стала вакантною. Мене порекомендували на цю посаду на засіданні ради, і я не наважилася відмовитися на очах у стількох людей, тож погодилася.
– Не хотіли вступати в конфлікт?
– Саме так. З часом я стала сміливіша, але я ніколи не була схильною до суперечок. У мене досить мінливий темперамент, тому зазвичай я не дуже добре з них виходжу. Але я відстоюю те, що правильно. І так, мені неприємно від цих суперечок.
– Чи хвилює вас думка інших людей?
– Насправді, я вважаю, що бути вірним собі – це перш за все. Буквально днями я знайшла в Інтернеті свій план передвиборчої кампанії на 2015 рік і була рада побачити, що я все виконала. Це відчутний зворотній зв’язок, а не те, що хтось про мене думає чи відчуває.
– Розкажіть про свою родину.
– Я народилася в Холмцях у змішаній родині. Мій батько – угорець, а мама – українка, яка походила з угорської родини і за рік вільно вивчила мову. Вдома ми розмовляли угорською, а в школі – українською, тож я успішно опанувала обидві мови. Зараз я живу з батьками, чоловіком і нашим 12-річним сином у будинку моїх батьків, і кілька поколінь у нашій оселі живуть мирно пліч-о-пліч.
Мій чоловік, Анатолій, теж фізик. Ми не познайомилися в університеті, і ніхто з нас не залишився за фахом. З нього вийшов би хороший вчитель, справжній педагог, терплячий і комунікабельний, а ще він доглядає за нашим сином Максиміліаном. У п’ятницю 13-го доля звела нас разом як позитивний наслідок неприємного комп’ютерного вірусу. Саме він полагодив мій пристрій, прийшов особисто, щоб його відремонтувати.
– Що допомагає вам “відключатися”?
– Раніше я любила читати, мене наповнювали хороші історії. Але зараз мене “вимикає” малювання. Мене заспокоює, коли я створюю щось олівцем, мене робить щасливою сама думка про те, що щось робиться. Правда, я маю погану звичку не завжди закінчувати розпочате, але це не впливає на те, як сильно я люблю це заняття.
– Чи можете ви сказати «ні»?
– Навряд чи. А ще я не люблю давати обіцянки, тому що мені неприємно, якщо я їх не виконую.
– Як ви справляєтеся зі стресовими ситуаціями?
– Від мого поганого настрою страждає моя сім’я, їм зазвичай доводиться миритися з моїми «викидами». Я намагаюся відговорити себе від чогось, це заспокоює мій розум, і я можу швидше знайти рішення. Я не плачу через такі речі, але нервую через них.
– Ви легко розбираєтеся в людях?
– Незважаючи на те, що я працюю з ними, я не вважаю, що добре розбираюся в людях. Я довіряю всім, тому іноді доводиться розчаровуватися в людях. Треба вміти прощати, у мене це добре виходить. А ще я зрозуміла, що роблю собі послугу. Люди змінилися, розійшлися, кожен шукає свого щастя. Це і зрозуміло, і сумно. Я не знаю, яким може бути рішення. Можливо, віра, якби люди змогли знайти свій шлях назад до Бога.
– Які ваші цілі?
– У мене багато планів і бажань. Знаю, що ще рано, але я з нетерпінням чекаю, коли мій син створить сім’ю. Мені було б приємно і радісно знати, що у нього буде чудове життя з прекрасною дружиною і дітьми поруч.
Іветта Буйдошов
Kárpáti Igaz Szó
