Допомагати іншим – таке покликання, без перебільшення, корінного угорця, ужгородця, великого патріота свого міста Роберта Рояка. Він слідував цьому правилу все своє життя, від малечку, і завдяки величезному серцю та вмінню об’єднувати навколо себе людей сьогодні робить для Перемоги України майже так багато, як наші воїни на передовій зі зброєю в руках. Роберта знають численні закарпатські військові, волонтери в Закарпатті та в багатьох країнах Європи, родини внутрішньо переміщених осіб та люди, які під щоденними обстрілами живуть у прифронтовій зоні. Тож ця розповідь про неймовірні справи, які роблять закарпатці, корінні угорці, задля наближення Перемоги України.
Сьогодні знайомимо вас із Робертом Рояком, справжнім Ротарійцем, який є засновником Благодійної організації «БФ «Міжнародна сила єдності».
Роберт Рояк бачить своєрідну мету в житті – допомагати іншим, людям у біді, нужденним, соціально незахищеним сім’ям. Цією ідеєю він керувався вже в дитинстві, коли після закінчення восьмого класу загальноосвітньої школи ім. Дойко Габора він подав документи до Берегівського медичного училища, де здобув кваліфікацію фельдшера. За його словами, альтруїзм і доброту несе в генах, їх він успадкував від батьків: від мами — вчительки музики та батька — угорського філолога.
«Я почав працювати фельдшером в Ужгороді, — пригадує Роберт. – У ті часи ситуація в охороні здоров’я була дуже поганою. Кожна зміна починалася з видачі старшою медсестрою аптечки, яку ми наповнювали з наявних запасів. На той час вона нагадувала металеву валізу, в якій були ліки, шприци та бинти, а також кілька ампул фізіологічного розчину, еуфілін, ампула анальгіну і половина рулону марлі, які ми повинні були розподілити на 24 години. Що й казати, зарплата тоді була мізерна. Коштів не вистачало катастрофічно, особливо враховуючи той факт, що я ще й здобував вищу освіту. Як молодий одружений чоловік, як батько, щоб утримувати сім’ю, я намагався підзаробити, тож намагався знайти додаткові гроші, як і багато людей того часу, завдяки відкритим кордонам. Так, у дні, вільні від чергувань, я їздив на ринок в угорське місто Ніредьгаза, торгував побутовою технікою, а відтак тим товаром, який привіз з-за кордону, торгував на барахолці стадіону «Авангард» в Ужгороді. Цей маленький підзаробіток повільно переріс у бізнес, і коли у мене була можливість, я заходив у аптеку в Ніредьгазі під час своїх подорожей, купував ліки та препарати, яких не вистачало в нашій екстреній допомозі. Тому, коли була зміна, я брав із собою в «швидку» ліки та перев’язувальні матеріали, які купував за власні гроші. Це були перші рази, але не останні, коли я зміг допомогти іншим».
У 2018 році Роберта запросили в Ротарі Клуб Ужгорода, на той час він уже вів успішний бізнес, продавав мобільні телефони у мережі магазинів міста. Якось на Різдво ужгородець вирішив подарувати малозабезпеченим родинам мобільні телефони. Через брак досвіду, як це правильно зробити, як обрати тих, хто справді потребує, він звернувся по допомогу до свого друга Даніеля Адама, який уже тривалий час був членом Ротарі Клубу. Роберт знав, що організація проводить у регіоні велику гуманітарну діяльність.
«Я звернувся до Дані зі своєю ідеєю і сказав йому, що ось ці телефони, віддайте їх дітям, яким вони, на вашу думку, потрібні, — розказує Роберт. – Друг мені відповів: давай підемо на одну з зустрічей ротарійців і ти зможеш викласти свою ідею допомагати людям членам клубу, спільно виробимо кращий варіант допомоги. Так воно і було. Після цього мене запрошували на кілька зустрічей. Я зміг отримати уявлення про їхню діяльність, а члени клубу змогли більше дізнатися про мене».
У підсумку, Роберта запросили стати членом клубу, він був прийнятий до їхнього складу навесні наступного року.
«Того року клуб святкував своє 90-річчя, яке було відзначено масштабним заходом, – рїозказує Роберт далі. – Представники численних клубів приїхали з багатьох близьких і далеких країн, але я був здивований, побачивши, що жоден із сусідніх угорських клубів не був представлений. Тоді я вирішив звертатися в угорські клуби Ротарі й будувати з ними взаємини. І так склалося, що всі ці пошуки, весь цей труд перемовин та найбільш вражаючі результати цієї роботи з’явилися… після 24 лютого 2022 року».
Одним із цих результатів є те, що Роберт Рояк став головою Міждержавного комітету Ротарі «Україна-Угорщина», і цей статус з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну сильно допоміг у прямому спілкуванні з очільником Ротарі Угорщини та угорськими Ротарі Клубами.
«За кілька місяців до початку війни мене обрали головою Міждержавного комітету Ротарі «Україна-Угорщина», — розказує ужгородець, пригадуючи передвоєнний час. – На жаль, обмеження на поїздки, запроваджені через епідемію коронавірусу, ускладнили особисті зустрічі. Тож я написав листи керівникам угорських клубів, в яких окреслив можливості співпраці. Майже від усіх ми отримали позитивні відповіді, у тому числі й запрошення. Спочатку ми відвідали з членами комітету Даніелем Адамом та Йосипом Сасіном клуб у Мішкольці, де нас тепло зустріли. Наступне наше запрошення було на засідання клубу Ніредьгази, яке було 23 лютого 2022 року, напередодні початку війни. Наприкінці, коли ми прощалися, до мене підійшов один із членів клубу і запитав, чи буде війна, на що я лише відмахнувся рукою та назвав війну у центрі Європи неможливою у XXI столітті. Я теж не думав, що росіяни почнуть повномасштабне вторгнення. Ми приїхали додому о 2 годині ночі, а прокинувся я вранці, буквально за кілька годин, і побачив, що неможливе трапилося: росія напала на Україну…»
Почувши перші новини, Роберт не дуже вагався, він хотів, щоб його батьки та доньки були в безпеці, він посадив їх у машину, відвіз до кордону та відправив їх до сестри в Будапешт, а сам повернув назад. У перші лихі часи війни разом із дружиною та старшою донькою він допомагав біженцям, які масово прибували на Закарпаття.
«Я тоді ще міг виїхати, ще не ввели воєнний стан, але я прийняв рішення залишитися і допомагати, бо робив це все своє життя, – розповідає Роберт. – Увечері я зателефонував президентам Ротарі-клубів у Мішкольці та Ніредьгазі, оскільки їх уже особисто знав, і попросив номер телефону Фріція Немета, тодішнього губернатора Ротарі Угорщини. Ми особисто не були знайомі, але ми знайшли спільну мову з перших хвилин спілкування і обговорили, чим вони можуть допомогти. Ми домовилися поговорити знову наступного дня, а до того часу я мав скласти список тих речей, які нам будуть потрібні. Оскільки ми знали, що на Закарпаття прямує величезна хвиля біженців, ми просили теплий одяг, матраци, ковдри, харчі, засоби гігієни, ліки… Після нашого запиту клуби Угорщини оголосили масштабний збір, створили пункти збору в багатьох містах, де чекали пожертвувань. Усі зібрані речі транспортували до Кішварди, де місцевий клуб Ротарі розподіляв вантажі та контролював логістику. Завдяки нашій швидкій реакції на ситуацію перша вантажівка з гуманітарною допомогою прибула до Ужгорода вже через 10 днів після початку війни».
Швидко знайшли рішення щодо прийому, сортування та зберігання допомоги. Для цього підприємець Йожеф Боднар запропонував один із порожніх складів свого підприємства поблизу Ужгорода абсолютно безкоштовно та без орендної плати. Роберт сказав, що тоді вони не думали, що ця війна може тривати так довго. Гуманітарні вантажі надходили щотижня. Крім того, індивідуальні збори організовували численні угорські клуби Ротарі, наприклад, клуб «Будапешт Маргет Сігет».
З плином часу потреби змінювалися, волонтери ставали все більш досвідченими та мали все більше знань у сфері управління кризами. У перший період були потрібно «закривати» нагальні потреби, але через деякий час зупинилися на довгостроковій допомозі. Спочатку вони, в основному, допомагали опікуватися біженцями, забезпечуючи їхні потреби. Паралельно з цим відправляли вантажі допомоги безпосередньо в прифронтові населені пункти.
«Перші 3-4 місяці ми займалися цим майже по 16-18 годин на добу, приймали, сортували і передавали гуманітарні вантажі, – пригадав він. – Кілька разів ми привозили допомогу до головного ужгородського гуманітарного хабу «Совине гніздо», до інших приймальних пунктів, які працювали в СК «Юність», в ужгородському ліцеї ім. Дойко Габора тощо. Я також регулярно доставляв їжу в гуртожитки для біженців у районі Ужгорода. Все це сам, на власному мікроавтобусі, був як на роботі. Але ми надсилали багато вантажів у Харківську, Чернігівську, Одеську, Херсонську області, загалом практично у всі прифронтові зони. Щодня ми отримували десятки відчайдушних прохань про допомогу. Ми змогли допомогти дитячим будинкам, будинкам для людей похилого віку, людям з інвалідністю, лікарням по всій Україні.
Ми змогли допомогти тисячам нужденних і постраждалих від агресії росії по всій Україні!
Ми навіть надсилали харчі людям та інші побутові речі, які жили повністю відрізаними від зовнішнього світу за кілька сотень метрів від фронту, потім мали змогу доставити гуманітарну допомогу у звільнені від російської окупації населені пункти. Багатьох людей ми буквально врятували від голодної смерті, змогли відігріти в люті морози… Я міг би розповісти вам багато зворушливих історій, наприклад, мені подзвонили з одного з притулків для біженців в Ужгородському районі й сказали, що одна з матерів, яка виїхала з зони бойових дій, народила. Я взяв усе, що було під руками – ванночку , пелюшки, серветки, харчування для новонародженого – і одразу доставив породіллі. Загалом завжди намагався якомога швидше відповідати на всі запити».
Відтак коло ідей, за які брався Роберт із однодумцями, розширювалася. Невдовзі, десь за пів року після початку війни, у рамках довгострокової допомоги від благодійників з-за кордону Роберт Рояк за сприяння офіцерів ужгородського Ротарі Клуба – Ольги Травіної, Тетяни Андрусь та Олега Лукші – створили в одній з кімнат ужгородського університету спеціальний клас, обладнали його комп’ютерами та планшетами для дітей, які переїхали із зон бойових дій до Ужгорода. Створення комп’ютерного класу відбулося за підтримки угорського Ротарі Клубу «Донубія Чойошпалош». Також були інші акції допомоги, які Роберт Рояк вже організовував через власний фонд, заснований у серпні 2022 року.
«Я створив Благодійну організацію «БФ «Міжнародна сила єдності», щоб бути більш мобільним та мати змогу швидше реагувати на певні звернення та допомагати в інших сферах, – розповів Роберт. – У «Ротарі Клуб Ужгород» всі питання потрібно виносити на затвердження зборів, які відбуваються раз на тиждень, оскільки кожен член цього клубу здійснює колосальну гуманітарну роботу. Позитивно, що тепер я можу допомагати через дві організації, а це означає більше можливостей та шляхів допомоги. Першу пропозицію у рамках співпраці із заснованим мною фондом я отримав із Швейцарії – це була грошова пожертва, з якої я купив 35 планшетів для вчителів, щоб вони мали змогу проводити онлайн-уроки для дітей, котрі розлетілися через війну по всьому світу. Швейцарські донори приїхали в Ужгород, щоб познайомитися з керівництвом фонду, педагогами, а також на власні очі побачити ситуацію в Україні та розуміти потреби українців. Пізніше діти в подяку за цю допомогу створили малюнки, які ми надіслали до Швейцарії».
Наприкінці минулого року завдяки українській діаспорі в Канаді, зокрема благодійному фонду «Мрія AID», ми отримали вантажівку медичного обладнання, яке команда Фонду у співпраці з Департаментом охорони здоров’я Закарпатської ОВА доправили до лікарень і пологових будинків Закарпаття та України. Серед допомоги, зокрема, були такі необхідні кувези. А нещодавно Роберту надійшло повідомлення з однієї з лікарень Чернігова, в якому розповідається про порятунок новонародженої Софійки, які вдалося врятувати завдяки цьому обладнанню та діяльності Фонду.
«Ми вже навели дружні мости з незліченною кількістю країн – Японією, Італією, Німеччиною, Францією, Великою Британією та багатьма іншими», – ділиться Роберт.
Ужгородець також продовжує свою допомогу в рамках ротарійського руху, у квітні цього року за підтримки німецьких клубів була створена соляна кімната для галотерапії в Центрі здоров’я та соціальної дитячої реабілітації в Ратівцях, що на Ужгородщині. Соляна терапія є рішенням для лікування хронічних захворювань дихальних шляхів, проблем шкіри та зміцнення імунної системи. За рік до цього цей реабілітаційний центр в рамках міжнародного Глобального Гранту отримав допомогу від ротарійців чотирьох країн – дороговартісне спеціалізоване обладнання для допомоги дітям з інвалідністю. На сторінці Роберта в соцмережах є чимало інформації про всі ці акції.
Багато фотографій і відео зафіксували різноманітну діяльність небайдужого ужгородця. Один із останніх прикладів, який викликає величезні емоції, це відео надання допомоги покинутим домашнім тваринам, які залишилися у Харківській області. Щомісяця чоловікові надходять десятки листів-подяк із різних куточків країни. А губернатор Ротарі Угорщини вручив Роберту Рояку пам’ятну нагороду – медаль за його потужну міжнародну гуманітарну діяльність.
Регулярно через свій фонд Роберт Рояк також допомагає бійцям, які воюють на фронті. Нещодавно, завдяки благодійній організації “Kárpátaljai Sárkányellátók” з Угорщини він відправив потужну зарядну станцію для військовослужбовців, які воюють на місцях зіткнень у Донецькій області.
Наразі Роберт Рояк працює над новим Гуманітарний проєктом – «Ротарі – Дітям Героїв», який спрямований на те, щоб підтримувати соціальне життя дітей, які втратили одного або обох батьків на війні. Ужгородець куруватиме реалізацію цього всеукраїнського проєкту в Закарпатській області.
«На мою думку, потреба в нашій праці після закінчення війни буде не меншою, ніж зараз, бо численні родини залишаться без годувальників, без роботи, без даху над головою. Ми будемо робитив се можливе, щоб допомагати їм», – каже Роберт Рояк.
P.S.
….Таких прикладів самовідданої співпраці українців із угорським корінням – десятки чи й сотні. Хтось – відклав музичний інструмент і зі зброєю в руках пішов захищати рідну землю від агресора, хтось рятує життя, хтось готує страви для поранених військових у шпиталях, хто використовує всі зв’язки, щоб залучати допомогу для потребуючих. І направду вся ця робота здійснюється без з’ясування, хто в якій родині народився чи яке має коріння; уся ця робота спрямована на одне – захистити справедливість та пришвидшити настання миру в Україні.
Шандор Сабов, Юрій Дунда, Сільва Дунда, Наталія Петерварі
