Протягом багатьох років він працював над розвитком спільноти Кідьош. Його позитивний, відкритий характер допоміг йому подолати багато труднощів. Він рішучий, має свої принципи, але не може відмовити у проханні про допомогу. Не любить неакуратності, намагається по максимуму виконувати взяті на себе зобов’язання. Він визнає, що розумна людина вчиться на чужих помилках, але найбільше навчився на своїх. Сьогоднішній гість рубрики Kárpáti Igaz Szó “Крізь замкову шпарину”– староста Кідьоша Аттіла Надь.
— Ви виконуєте обов’язки старости Кідьоша, розкажіть про це.
– Я починав кар’єру в Кідьоші, потім під час адміністративної реформи залишився на посаді старости. Перехід був нелегким, оскільки не було зрозуміло, чи залишуся я на чолі села – старостою. Золтан Баб’як, міський голова Берегова, підтримав мене. Тож загалом майже півтора десятка років я намагався гідно представляти жителів селища, допомагати їм вирішувати їхні побутові проблеми.
— Що ви робили раніше?
– Раніше пробував себе в багатьох сферах. Я був керівником будівництва, у мене було багато проектів у Берегові та його околицях. За кваліфікацією я асистент спеціаліста з охорони здоров’я тварин. Я завжди любив тварин, у мене й зараз є вівці, свині, ставок з рибою. У дитинстві ми також працювали в сільському господарстві, тому цей напрямок був для мене не чужим.
– Ким ви хотіли стати в дитинстві?
– Мене цікавила професія лісівника, але під впливом батьків визначився зі спеціальністю ветеринара. На той час це здавалося гарною професією, в районі багато людей займалося сільським господарством і тваринництвом, тому було майже само собою зрозуміло, в якому напрямку я піду. Сім років пропрацювала за фахом, але завжди знав, що це не мій шлях.
– Повернення на керівну посаду. Перехід був важким?
– Не для мене. Я відчуваю, що мої обов’язки стали набагато простішими та прозорішими. Порівняно з тм, що було раніше, моїх обов’язків стало менше, але епідемія коронавірусу та війна довірили мені вирішувати інші проблеми. До адміністративної реформи у нас у селі був військовий реєстратор, але у зв’язку з об’єднанням у Кідьоші цю посаду скасували. Проте початок війни викликав багато змін. Найважче зараз виконувати цю роботу. Психічний тиск на нас колосальний, кілька моїх колег-начальників уже думали про відставку через це.
– Чи берете ви коли-небудь роботу додому?
– Це не типово для мене. Цим теж пишаюся, намагаюся ставити завдання так, щоб їх можна було вирішити в робочий час. Важливо розділити час, який витрачається на роботу та особисте життя. Без нього одна зі сторінок була б пошкоджена, чого я точно не хочу. Якщо над головою накопичується багато справ, я розставляю пріоритети і так виконую свої завдання.
– Розкажіть про свою родину.
– У 1997 році я створив сім’ю. Від шлюбу у нас двоє дітей. Орсолі 24 роки, вона разом із партнером живе за кордоном. Він знайшов своє місце, працює в індустрії краси, відкрив власний салон. Моїй молодшій дочці, Маріанн, 19 років, вона вивчає міжнародні відносини в Закарпатському угорському коледжі Ференца Ракоці II. Орсоля вже два тижні вдома, тому велика радість. У цей час збирається родина, приходять родичі та друзі, влаштовуються великі розмови та застілля.
– Хто в цей час кухар?
– Як і більшість чоловіків, я дуже люблю шашлики в саду, тому зазвичай забезпечую сім’ю стравами, які можна приготувати в горщику та на мангалі. Я теж виконую свою частку «чорної» роботи під час забою свиней, мені таке заняття подобається по-справжньому.
– У вас багато друзів?
– В принципі, я легко заводжу друзів, але я бачу людей наскрізь, тому швидко відсіюю тих, хто звертається до мене з неправдивими намірами. Незважаючи на це, я можу назвати себе щасливим, тому що в мене є чудова група друзів. Ми активно спілкуємось, збираємось, підтримуємо один одного у всьому. У нас досі збереглася традиція організовувати спільний відпочинок та великі зустрічі родини та друзів. Любимо живу музику, співаємо разом, веселимося. Крім спільного досвіду, ми також підтримуємо один одного в скруті і допомагаємо один одному в разі потреби.
– Ви стверджуєте, що допомагаєте всім?
– Так, окрім друзів, я намагаюся у всьому допомагати і членам моєї громади. На жаль, останнім часом її потребує все більше людей, що сумно, адже це свідчить про те, що соціально-економічна ситуація стає дедалі складнішою.
– Що ви робите у вільний час?
– Полювання – це моє хобі, але якщо раніше полювали диких тварин, то тепер збереження поголів’я – моя мета, моя основна діяльність. Це мене надихає, тому що найкраще я можу відпочити на природі, в лісі. Крім того, я вирощую мисливських собак, у 2007 році брав участь у всеукраїнських змаганнях, де посів перше місце у всіх категоріях собак.
– Ви впевнені в собі? Чи легко даєте вказівки і розподіляєте завдання?
– Я досить рішучий, у мене є свої принципи. Крім того, я знаю своїх колег, свою команду, знаю, хто скільки витримає. Зазвичай я відповідно розподіляю завдання.
— Ви можете сказати «ні»?
– Можливо, це те, що мені варто покращити. Я не можу відмовити у проханні про допомогу, хоча мені часто краще триматися осторонь. Я інстинктивно погоджуюсь на те, що мене просять.
– У яких ситуаціях у вас закінчується терпіння, як ви вирішуєте складні випадки?
– У молодості я був більш запальним, але з часом заспокоївся. У всякому разі, я людина, яка намагаюся вирішувати проблеми з гумором.
– Яку людську якість вам важко витримати?
– Я не люблю неточності або коли люди не дотримуються своїх обіцянок. Я намагаюся виконувати свої зобов’язання, і в 99,5% випадків очікую того ж від інших.
– Чи легко ви пізнаєте людей?
– За більш ніж десятиріччя перебування на керівній посаді, та й у наступний період я познайомився з багатьма людьми, тож набув великого досвіду розпізнавання якостей людей. Кажуть, розумна людина вчиться на чужих помилках, тая вчився переважно на своїх. Однак завдяки цьому я став більш досвідченим у розпізнаванні намірів тих, хто до мене звертався.
— Ви наполегливі?
– Так, я стверджую, що так. Я буду боротися за те, що вирішив, до останньої надії.
– Чи є щось, про що ви шкодуєте або зробили б інакше у своєму житті?
– У моєму житті були серйозні помилки та прорахунки, я хотів би їх виправити. Але, незважаючи на них, я задоволений своїм життям.
– Як вам пунктуальність, плануєте свої будні заздалегідь?
– Я можу планувати в короткостроковій перспективі, тому що в будь-який момент може статися щось, що порушує мої розрахунки. Загалом я гнучкий, легко пристосовуюсь до мінливої ситуації та дію відповідно до неї.
– Які ваші цілі в житті?
– Жити щасливим життям.
Іветта Буйдошов
