Його історію розповіли на Facebook-сторінці Закарпатського легіону.
За словами військового, його бойовій групі поставили завдання зайняти околиці села й зачистити ворожі позиції, поки сусідні підрозділи звільняли саме село.
“Попереду пішов танк, за ним кілька “бех”, а далі швидким кроком рушили штурмовики. Ми не хотіли сидіти на броні, бо якби в машину влучили, було б непереливки. Так зрештою й сталося – одну з передніх «бех» підбили, кілька людей отримали поранення, а решта відділення приєдналася до нас”, — розповів Едуард.
За його словами, вони швидко дійшли до ворожих позицій і зачистили окопи.
“Ми підійшли до посадки й закинули “кішки” — ніяких розтяжок. Перевірили чи є протитанкові міни, а далі під’їхала “беха” й пройшлася по кущах своєю автоматичною гарматою. Там було багато російських спостережних пунктів. Але всі покинуті – ми застали їх зненацька. Повсюди валявся бк (гранати й патрони), павербанки, а на одному з кущів навіть висів інтернет-модем. Ми дійшли до заданої точки, почали окопуватися й чекати резервний підрозділ”, — розповів військовий.
За годину, коли група майже закріпилася, росіяни почали обстрілювати їх з артилерії.
“Слава Богу, важких поранених були одиниці, але один, на жаль, із нашого відділення. Ворожа міна впала дуже близько від трьох бійців. Одному осколок влетів у каску, влучив прямо в болтик, який тримав кріплення, і проковзнув по контуру каски. Хлопець потім кілька годин перебував у шоці. А другому бійцю осколок пробив каску й влучив у голову. Поранених прямо під обстрілом вивозили “бехи”, їхні механіки ризикували життям, серед них були поранені”, — сказав Едуард.
За словами військового, він тоді дивом вижив: “Копав “льожку” і був упевнений, що збоку вільна територія. Туди мала зайти наша сусідня група, але бійці не встигли в нашому темпі. І, як виявилося, там сидів ворожий кулеметник, котрий спостерігав за нами. Чекав, поки ми втратимо пильність, і пустив по мені чергу, коли я копав. Одна з куль пройшла за мізинець від голови, інша збила рацію на плечі, осколки посікли шию. Я впав, схопився за шию й подумав, що це кінець — тут і поляжу. А потім дивлюся — крові на руці нема, просто подряпина на шиї. І продовжив копати, правда, вже обережніше, на колінах”.
“Ми пробули там день, а далі вирішили змінити позицію, бо місце гарно пристріляли. І відійшли до колишніх ворожих бліндажів. Росіяни скористалися тим, що дуже добре знали місцевість (вони стояли там понад рік), і якимись стежками пробралися прямо під бліндаж. Але їх відігнали вогнем, кількох поранили. На цьому їхні спроби контратакувати закінчилися. Ще через півтори доби нас замінив інший підрозділ…” — розповів військовий.
