Віктор служить у розвідувальному підрозділі. Розповідає: “При необхідності допомагаємо піхоті – тримаємо разом оборону, стримуємо атаки, самі йдемо на штурм, виносимо поранених. Під час боїв я неодноразово “ловив” осколки й контузії, навіть не рахую їх. А минулої осені, під час боїв під Бахмутом, мене серйозно поранило. Росіяни підійшли близько і вдарили з вогнемета. Укріплення загорілося, ми відходили через вогонь. Я обгорів і довго лікувався, довелося пересаджувати шкіру. Але тепер знову в строю й продовжую бити ворога”, — розповів Віктор.
Військовий розповідає: “Отримали завдання провести дорозвідку про особовий склад, зброю й техніку ворожого підрозділу, що стояв у зоні нашої досяжності. І з самого ранку з кількома бійцями підповзли до росіян із флангів. Були на відстані 30 метрів, чули їхні розмови, я розглядав їх через оптичний приціл своєї снайперської гвинтівки. А вони нічого не помітили”.
Тоді військові вивчили укріплення росармії, їхню зброю та відійшли. “А через добу своєю групою з 9 бійців зробили на них наліт. Росіяни не встигли зробити жодного опору. Вони навіть не зрозуміли, як ми зайшли. Наліт тривав менше 30 хвилин. Потім із радіоперехвату ворожих доповідей ми дізналися, що “закошмарили” їх убитими й пораненими десь до взводу. Це були й мобілізовані (в тому числі колишні зеки), і десантники, і їхній чеченський підрозділ “Ахмат” З нашого боку обійшлося без жодного пораненого”.
“Під час нальоту ми залишили «подарунок» – замінований рюкзак. Увечері, коли росіяни його знайшли й спробували відкрити, отримали ще трьох 200-тих”, — каже Віктор.
За особисту мужність і героїзм, виявлені з початку повномасштабного вторгнення Росії, боєць-розвідник 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Віктор нагороджений двома орденами “За мужність” – 3 і 2 ступенів.
