Ми, українці, ніколи не забудемо одну з найстрашніших дат в історії сучасності нашої держави – 24 лютого 2022 року – день початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Так, саме повномасштабного, бо насправді війна триває з 2014-го, коли проклятий сусід захопив Крим, частину Донбасу. Оскільки тоді світ проковтнув цю подію й ніяк не відреагував на вторгнення, наслідком і стали нинішні події. І зараз, оглядаючись на рік назад, не віриться, що ми пережили вже стільки всього. Тим не менше, оглядатися треба, і згадувати, і пам’ятати, щоб ніколи не довелося пережити це знову. Наша редакція вирішила згадати, яким було 24 лютого 2022 року для Закарпаття.
За кілька днів до війни…
Попри те, що російські війська накопичувалися на кордоні, попри заяви світлових лідерів, більшість українців не вірили в те, що рф зважиться на повномасштабне вторгнення. Ми рефлексували на спільне минуле, на спільну участь у Другій світовій та спільні спроби побудови комунізму, на словянство і християнство, але для орків, як виявилося, все – порожні слова. Бо в народу, який не має нічого за душею, який споконвіку тільки зазіхає на чуже, менталітет незмінний…
Але повернемося в ті страшні лютневі днію. Ще за тиждень до початку війни закарпатці дили звичайним життям: в Ужгороді театрали готувалися представити прем’єру вистави «Угода з ангелом», митці – відкрити виставку «Весна іде, красу несе…», в Яношах саме 24-го лютого мали підписати угоду щодо старту будівництву сміттєсортувального заводу в рамках проєкту «ZeroWaste: Нуль відходів», і цього ж дня в області мав зустрічати гостей «Тиждень угорської кухні»…
Проте всім цим заходам не судилося здійснитися. Бо о 4 ранку росія почала вторгнення. Президент Володимир Зеленський звернувся до українців: «Росія здійснила удари по нашій військовій інфраструктурі та по наших прикордонним загонам. В багатьох містах України було чути вибухи. Ми вводимо воєнний стан на всій території нашої держави”, – сказав президент у зверненні до українців.
Він додав, що вже почала гуртуватися міжнародна підтримка. «Сьогодні від вас потрібен спокій, по можливості залишайтесь, будь ласка, вдома. Ми працюємо, армія працює, працює весь сектор безпеки і оборони країни».
24 лютого: шок, зневіра, паніка
Проте спокій в той день – це те відчуття, яке точно що не могли відчувати мільйони укроаїнців 24 лютого – в день, коли на їхні голови почали падати ворожі бомби, коли на їхніх очах діти ставали сиротами, будинки перетворювалися в купу попелу… Побачене тоді, ті страшні відео та світлини не зітруться в памяті нинішнього покоління ніколи.
Як не забудеться й героїзм українців, які виходили на вулиці з прапорами та голіруч зупиняли російські танки та бронетехніку.
Як не забудеться те, що саме ворожа навала зробила те, чого не могли досягнути ми роками – єднання. В одну мить вся Україна стала єдиним організмом, який за мить налаштувався на боротьбу.
Тисячі українців почали збирати кошти та необхідні речі на підтримку армії.
Тисячі наших громадян допомагали виїжджати із окупованих зон родинам із дітьми, самотнім, літнім людям.
Тисячі українців брали участь в спротиві, партизанській діяльності, підривах.
Тисячі громадян організовували доставку гуманітарних вантажів, нерідко – наражаючи себе на небезпеку.
Тисячі українців здавали кров у пунктах збору крові.
Тисячі наших громадян вишикувалися до пунктів територіальної оборони….
Такий перелік можна продовжувати й далі, але головне, що українці показали в цей час, що вони є єдиною нацією – потужною та сильною, для якої свобода – це головне.
24 лютого на Закарпатті
Закарпаття було шоковане, як і вся Україна. Область стала тилом, перевалочною базою, кошиком, мішком – як хочете – для мільйонів співгромадян, які почали приїжджати до регіону в пошуках бодай тимчасового прихистку, було транзитом для руху людей далі, в Європу…
Область не оминули панічні настрої: хтось почав знімати всі кошти з рахунків, ще хтось – заправляти автомобілі «під зав’язку», а хтось почав просто варити час, змащувати маслом зліб і нести все це сотням переляках українців, які стояли перед кордонами….
В ефірах місцевих телеканалів, на сайтах, у тому числі й на нашому, почали зявлятися геть незвичні статті: «Який стан бомбосховищ на Закарпатті?», «Як долучитися до тероборони: адреси, контакти», «Перевіряйте інформацію! Офіційні державні канали для отримання інформації»…
Слід додати, що того страшного дня рф не тільки напала на Україні зі сходу та півночі, але й за кілька днів спробувала дестабілізувати ситуацію на Закарпатті. Тут розіграли стару биту карту – угорську: 22-го лютого в кількох виданнях вийшла інформація про те, що «…Угорщина нібито на засіданні Комітету постійних представників країн ЄС відмовилася підтримати низку санкцій Євросоюзу проти Росії, які Брюссель має намір запровадити у відповідь на визнання так званих ДНР і ЛНР. Про це повідомив один із дипломатів ЄС телеканалу СNBS». Але цю інформація спростувало Посольство Угорщини в Україні, а відтак і прем’єр-міністр Орбан у розмові з Президентом України Зеленським висловив повну підтримку України та кроків ЄС у тій ситуації.
Відтак 24 лютого проросійські медіа масовано почали поширювати інформацію про те, що етнічні угорці, які проживають на території України, начебто звернулися до прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана з проханням провести референдум про приєднання до Угорщини.
«Закарпатські угорці не зверталися до Орбана з приводу референдуму», – відповідні заяви одразу були оприлюднені у всіх обласних медіа: «У прагненні дестабілізувати ситуацію всередині України російська пропагандистська машина не гребує нічим! Будьте обережними і критично мисліть! Користуйтеся лише перевіреними джерелами інформації! На жаль, інфотерор продовжується! Довіряйте тільки перевіреним джерелам інформації!»
А потім були мітки-хрести, які наносили колабораціоністи чи закинуті раніше в тил «казачки». Пам’ятаєте, як ми їх шукали по вулицях і дахах? На жаль, знаходили.
Одразу в Ужгороді розпочали роботу цілодобові Центри прийому гуманітарної допомоги та пункти розподілу населення.
Угорщина першою, за нею інші сусідні країни оголосили про те, що готові приймати всіх біженців з України.
У віх школах оголосили канікули, та й хіба до навчання було, коли в країні почалася війна?
Подій було чимало. Подій і пережитого. Кожен погляд назад – згадка болю, який ми пережили. Але той день минув. Зараз – 24 лютого 2023-го. Ми – боремося, ми досі нескорені, й не будемо скореними ніколи. Бо ми – УКРАЇНЦІ. Ми маємо потужну підтримку у всьому світі, ми прагнемо європейського майбутнього, і воно в нас буде. Слава Україні!
Редакція
