Десятки тисяч українців, тікаючи від російського агресора, опинилися в Болгарії. Хтось подався далі в пошуках кращої долі, хтось намагається влаштувати свою долю тут чи просто перечекати страшні часи. В той же час чимало українців із неокупованих територій через неможливість відпочити в своїй державі, обирають для відпочинку цю балканську країну. Тож як живеться і відпочивається нині в Болгарії, як мешканці цієї країни ставляться до вимушених переселенців і що думають про війну в Україні?
Відпочинок у Болгарії подорожчав
Насправді Болгарія – маленька і доволі бідна країна, незважаючи на те, що вона в Євросоюзі та має, здавалося б, такий потужний економічний ресурс, як вихід до Чорного моря.
Місцеві скаржаться, що останнім часом вартість харчів та комунальних послуг в країні суттєво подорожчала. Адміністратор одного з готелів на Сонячному березі (найбільший морський курорт на сході Болгарії) каже, вартість природного газу зросла на 100 % за останні місяці, електроенергія для бізнесу піднялася в ціні в чотири рази від початку року. Це все «потягнуло» за собою шалену інфляцію – до 40-50%. Болгари скаржаться: ціни в магазинах зросли так, що страшно заходити. Причиною цього називають і війну в Україні, і ситуацію в Європі з енергоносіями, і процеси в сусідніх країнах (у тій таки Туреччині теж останнім часом інфляційні процеси сягають 60%), і внутрішні чинники.
Все це вплинуло, зокрема, і на якість сервісу та послуг, які надають туристам.
Так, дуже бюджетний відпочинок у Болгарії сьогодні обійдеться щонайменше в 150 євро за тиждень, і це десь на 4-5 лінії від моря. Намагаючись втримати ціну і, відповідно, туристів, страждає сервіс. У сегменті «тризіркового» відпочинку, який тепер переважно обирають українці, вартість відпочинку на добу може становити, наприклад, 23 євро за добу на дитину, 26 євро – за дорослого, при цьому доля триразового харчування в цій сумі сягає приблизно 15 євро. Це доволі незначна сума з огляду на вартість енергоносіїв та харчів у Болгарії і, відповідно, так і харчують. За ці гроші у тому ж таки тризірковому готелі на сніданок даватимуть грінки, варені яйця чи омлет і мюслі з молоком; на обід – три види овочів (просто нашинкованих), куряче м’яса (наприклад, стегенця) чи котлети, гарнір (рис, макарони, картопля) і зо два види чогось запеченого на кшталт кабачків, баклажанів чи болгарського перцю, а також суп та два шматки гарбуза чи дині. Вечеря – один гарні і один вид м’яса чи якісь рибні палички. Все! Якщо ваші діти перебірливі – то вам у сусідній магазин за харчами…
Сервіс теж страждає: спроби економити призвели до того, що в окремих готелях прибиральниці працюють тільки до обіду, а після нього вимити підлогу в туалетній кімнаті поруч із басейном нікому, тож уявіть, що там коїться до чергового ранку.
Змінити посуд в столовій теж давно годилося б на новий, як і вилки та ложки… Грошей бракує!
Відремонтувати сантехніку? Можна, тільки почекайте. Добу чи дві, чи три… коли майстер прийде…
І так далі, і тому подібне…
Але якщо ви приїхали на море, вам важливі чистий пляж, вода і оздоровлення, то все це – дурниця, яка не вартує виїденого яйця. Бо насправді клімат у Болгарії просто фантастичний: за весь час нашого відпочинку в липні температура повітря не піднялася вище 30 градусів за Цельсієм, море коливалося в межах 25-27-ми градусів, тож обгоріти було складно. Пляжі чистили ретельно, до гостей ставилися ввічливо. Ну і, певна річ, хто може собі дозволити, той може обирати і менш бюджетний відпочинок, і тоді не доведеться зважати на огріхи на кшталт посуду, прибирання чи харчів…
Як українські переселенці живуть у Болгарії
Українських переселенців в Болгарії мало. Місцеві називають цифру в 30 тисяч громадян – це ті, котрі залишилися влітку. Загалом було заїхало близько 100 000, але дві третини вже повернулися додому чи поїхали далі – в багатшу і кращу Європу.
У готелі, де жила кореспондентка, мешкали і близько 30 переселенців. Уродженка Львівщини Оля підробляла поряд у місцевому кафе. Вона зупинилася тут із двома маленькими синочками, знайшла роботу. «Ми з дітьми виїхали в Болгарію буквально в перші дні війни, нас запросила знайома, – розповідає Оля. – Дуже боялися з чоловіком, що якщо росіяни дійдуть до Львівщини, то лютуватимуть, бо ж нас вони ненавидять особливо. Потім, як уже побачили, що їхня армія не може піти далі, думали вертатися, але якось так вийшло, що мені запропонували тут роботу, тож порадилася з чоловіком і вирішила вже пережити тут літо, і діти трішки морським повітрям подишуть, оздоровляться, і зароблю якість гроші, а там видно буде…»
Чоловік Олі залишився в Україні і вступив у тероборону.
До речі, українки розповідають, що ставлення до них у Болгарії ніби й непогане, але загалом за роботу платять менше, ніж місцевим. Мовляв, мову не знаєте… Хоча мову легко вивчають і швидко, бо вона належить до слов’янської групи.
Ще одна українці з Миколаєва підійшла до нас на морському узбережжі. Гарна пані літнього віку як почула рідну мову, то аж розквітла. «Звідки ви, дівчата, чи надовго тут, чим допомогти, може, щось порадити», – вона одразу зголосилася надати будь-яку допомогу, розповіла про себе, скільки тут живуть, в які магазини ходити, аби дешевше купувати харчі, чи безпечно гуляти і яку роботу можна знайти. Було приємно.
Але треба сказати, що не всі українські переселенці були привітними до нас. Кілька пані переселенок жили в нашому готелі й розмовляли здебільшого …російською. Вони працювали на кухні, а вірніше – видавали їжу, і коли чули українську від дітей та прохання дати добавку, демонстративно фиркали щось на кшталт «всьо равно вібросішь» і не давали… Було гидко.
Ще одна дівчина з України – киянка Аня – працювала на рецепшені в маленькому готелі. Вона в перші дні війни переїхала сюди із сестрою, її двома дітьми та мамою. Жили в однокімнатній квартирі, було важко. Каже, рідні вже давно повернулися до Києва, а вона ще мусить жити тут, бо поки не може знайти трансфер для себе та кішки. А на питання, як тут живуть наші, стискає плечами і каже: «Переважно в бідності та плісняві»…
Як болгари ставляться до українців та війни?
«Ви маєте розуміти, що Болгарія – проросійська, відповідно, і місцеві мешканці переважно налаштовані проросійськи», – так нам розповів місцевий менеджер Віктор. З розмови одразу чути, що він – освічений чоловік, добре розуміється в геополітиці, світових процесах, чітко розкладає всі крапки над «і». «Чому так склалося, чому такі вподобання? – продовжує болгарин. – Тому, що дуже багато житла, а саме апартаментів, у Болгарії викуплено саме росіянами. Це переважно заможні мешканці чи жителі Сибіру, регіонів, де видобувають нафту, газ. Вони зазвичай купують житло, а потім на ціле літо привозять сюди родину, лишають їх тут. Відповідно, тут російські канали, багато російськомовного населення, тому такі настрої».
Оскільки болгари заробляли на росіянах, то й розчаровані зараз тим, що втратили багатеньких, хоча нерідко й хамовитих (як самі зізнаються) клієнтів. Хоча в готелі, в якому ми жили, й були заповнені всі номери, все ж власник розповів, що три великі російські групи скасували приїзд. І так у багатьох закладах. Пляжі, порівняно з минулим роком, теж порожні, особливо платні. Тож за росіянами тут явно сумують.
Але, каже Віктор, в той же час мешканці Болгарії бояться росії: «…ми всі добре розуміємо, що якщо росіяни раптом «покладуть на нас око», то їм нічого не вартуватиме завоювати і нашу країну …і нам нічого буде їм протиставити… якщо раніше у нас була армія до 200 тисяч населення, то зараз, відколи ми в НАТО (вступили 29 березня 2004. – Авт.), заледве 10 тисяч… Вони взагалі, якщо схочуть, то з оркестром нас заберуть… і тут нема чого думати».
Менеджер додає: «За підрахунками, з акваторії Чорного моря біля узбережжя Одеси ракета летить до Болгарії 12 хвилин… а ми вже й так вигнали 70 російських дипломатів….»
P.S. Корінні жителі Болгарії іноді вигукують, коли чують розмову українською, «Слава Україні». І з різних кінців вулиці у відповідь можна почути чи тихіше, чи голосніше «Героям слава»! Росіян цього літа тут було доволі мало, авіарейси скасували, діставатися складно, тож порівняно про інциденти не чути. Хіба що один зіпсував настрій – коли на берег сусіднього пляжу винесло залишки москальського ракетоносія. Але цей випадок вкотре всім нагадав: уберегтися від «руського міра» навіть за морем важкувато…
Надія Петрів
