Хто і що би не говорив, а людяність велика сила.
Вкотре переконуюся в цьому, коли їду сьогодні на роботу в маршрутному таксі. Літнього віку водій люб’язно розказує , за яким маршрутом рухається автобус, запрошує присідати, видає решту.
Черговий пенсіонер показує посвідчення і безкоштовно сідає в салоні. Спостерігаю. Водій на це не каже ні слова. Потім ще хтось показує посвідчення, ще хтось… Одна з бабусь не витримує і каже іншій: «Давай дамо шоферу пару гривень, та йому тоже треба за щось жити і заправляти машину…»
Бабуся погоджується, притакує і без слова дає 10 гривень. Водій дивує мене вкотре: дякує бабусі і каже: «Давайте поділимося, щоб усім було добре…» і повертає літній жінці 5 гривень. Додає «Я ж ж знаю, що і вам теж нелегко…»
У салоні розгортається дискусія:
– …так якби підвищили пенсію, то й пенсіонери, і пільговики легше би платити за проїзд, і водіям би не треба нервувати, що пільговиків возять, а заправитися ніяк…
– причому підвищити хоч удвічі ту пенсію…
– а депутатам при цьому зняти…
– ага, в чотири рази…
– хай би вони попробували вижити за 3 тисячі, заплатити комуналку і купити ліки за ці гроші!
Водій мовчки слухає, всі пасажири примовкли. Бабуся-ініціаторка допомоги не вгамовується: «Шофер, і вам би новий автобус, щоб нас возити – не планують вам купити?» Водій зразу пояснює: «Та був новий, забрали на фронт, тому мушу на цьому їздити…Нелегко, але прошу потерпіть…» «на фронт то треба», – хтось додає, і в салоні якась така сумна і водночас патріотична атмосфера…
Упродовж руху маршрутного таксі всі пасажири надзвичайно ввічливі, тихенько перемовляються, дякують за передану решту, уступають місце вагітним та літнім. І не так багато треба для цього: кілька добрих слів ввічливості та порозуміння, і все, і гармонія…
…На зупинці молодичка пре на мене, навіть не даючи вийти, зачіпає сумкою, фиркає, навіть не думає попросити вибачення. Ну, що зробиш, бувають і такі. Може, в позитивно-налаштованій маршрутці і їй перепаде крапля добра?
Наталія Петерварі
