Початок ХХ ст. ознаменував у всьому світі значні зміни в ментальності майже кожної нації чи окремого народу, які входили до полінаціональних держав. Після завершення Першої світової війни жінки отримали рівні права з чоловіками. І хоч у різних країнах світу цей процес тривав різний час, але тенденція в цілому була схожа: дами дістали доступ до науки, творчих професій…
У цій статті ми покажемо невелику, але дуже значущу в історії нашого краю сторінку, яка привідкриє завісу того, що до створення фотографії – як процесу, так і мистецтва, – приклали свою тендітну творчу руку й жінки.
Не секрет, що кожен художник, митець має власну музу, яка надихає його. Здавалося б, зробити фото для документів – не треба багато таланту. Сядьте чи станьте сяк чи так, голову тримайте рівніше або нахиліть… «Клац» – і готово! Приходьте за готовою світлиною тоді-то. Все! Та коли в фотосалоні працює помічницею фотографа або фотографом жінка – процес простого знімкування перетворюється в цілий ритуал. Вона обов’язково вкаже вам на ваш зовнішній вигляд, поставу, вираз обличчя…
Опрацьовуючи величезний масив світлин, автори мають достатній досвід чи компетенцію, щоб сказати: тут не обійшлося без жіночого начала. Фотопортрет має вигляд ефектного, якісного презента. І хто б на ньому не був зображений, він чи вона немов сяє зсередини. А скільки є таких, де клієнт чи клієнтка виглядають сердитими, зляканими, сумними… Знімок не вдався – скаже професіонал. Коли ж у фотостудії працює жінка, то вона своєю аурою наповнює весь оточуючий простір, і навіть ті люди, які прийшли з пригніченим настроєм, поступово «відтають» під її впливом. Адже в рази приємніше, коли вам не просто радять привести себе в порядок, а кажуть: «Давайте попрацюємо над вашим образом!». Не наголошуючи, що ваша краватка зовсім не личить до…
Отже, на початку ХХ ст. жінки з простих помічниць, асистентів фотографа перетворилися в самостійних фотографів. Це не важкий, але копіткий процес, який потребує витримки, знань, умінь та навичок роботи з технікою й хімікатами (від постановки кадру до виготовлення спочатку негатива, а далі фіксації якісного зображення на позитиві). Чим зумовлена така тенденція в реаліях тогочасного суспільства у фотосправі? Феміністичними настроями в соціумі? Чи, можливо, матеріальною складовою? Або просто деякі жінки в такий спосіб хотіли проявити свій митецький талант? Відповісти на ці та низку інших питань неможливо.
Ми вже раніше писали, що дружини фотографів С. Качурека та Е. Кантора працювали разом зі своїми чоловіками. Але в тогочасній пресі згадок про них немає. Натомість основним джерелом для виявлення жінок-фотографинь є «Перший загальний перепис населення Чехословаччини 1921 р.» та нотаріальні метричні книги. З них можемо дізнатися про прізвище, ім’я, місце, дату та рік народження, звідки прийшли до Підкарпатської Русі, віросповідання, національність, рід занять до 1914 року і на момент перепису. З десяти жінок – майстринь фотосправи лише інформація про одну взята з метричної книги реєстрації шлюбу м. Севлюш (нині Виноградів) 1932 р. – Бедрішка Лебі. Прикро, але факт: чоловіки-фотографи в переважній більшості мали власні клейма, а от у їхніх колегинь ми не виявили жодного за весь час досліджень історії фотосправи на теренах Закарпаття. При тому, що дві з нижче згаданих майстринь були власницями фотоательє.
Отже, наводимо дані про мешканок нашого краю, причетних до фотосправи. Перша у списку – уродженка Берегова Еріка Беруер (нар. 15.09.1906 р.), юдейка, на момент перепису незаміжня (як і всі інші, за винятком Бедрішки Лебі). До 1914-го вона була помічницею фотографа, а на кінець 1921-го стала вже власницею фотоательє в м. Берегові по вул. Андраші.
У Хусті працювала Роза Трайбер (народилася 24.04.1897 р. в цьому ж місті), юдейка, займалася фотографією до 1914-го, в 1921-му – власниця хустського фотосалону по вул. Лайоша Кошута, 6.
Йолана Лінер (нар. 21 квітня 1881р) – уродженка Берегова, юдейка, теж займалася цією справою раніше й на кінець 1921-го продовжувала фотографувати в рідному місті по вул. Атіли, 13.
Тереза Давидович (9.08.1906 р. н., юдейка) народилася в Ужгороді, була помічницею тутешнього фотографа Петра Баші, хоча її рідний батько теж займався цим ремеслом. Цікаво, чому він сам не навчав доньку тонкощам мистецтва?
Ілона Карівус (20.08.1920 р. н., католичка) з’явилася на світ в Ужгороді, тут же стала ученицею фотографа Шандора Кольмана, мешкала на вул. Арпада.
Ганна Пісх (народилася 1905- го в Німецькому Правно Нітрянського краю Словаччини) – німкеня, римо-католичка, учениця ужгородського фотографа Михайла Юхвіда, жила в Ужгороді на вул. Боздош.
Бетла Фрідман (грудень-1903) – уродженка Берегова, юдейка, помічниця одного з трьох тутешніх братів-фотографів Ґрюнбаумів, мешкала в цьому ж місті по вул. Анараші, 21.
Ще одна берегічанка – Аранка Бернер (1899 р. н.), угорка, католичка, помічниця місцевого фотографа, але кого саме, в переписі не вказано.
Лебі Бедрішка (1911 р. н.) – родом із Пієштян Трнавського краю Словаччини, юдейка, помічниця, вийшла заміж 6 вересня 1932 р. за фотографа Юліуса Віннера (1905 р. н.) у Севлюші (нині Виноградів), подружжя жило на вул. Міхалічова, 15.
Остання з виявлених представниць фотосправи Підкарпатської Русі початку ХХ століття – донька ужгородського фотографа Петра Баші Юстина, яка народилася 10 жовтня 1906 р. в Сентеш округу Чонґрад в Угорщині. В переписі зазначається, що вона римо-католичка, допомагає по господарству. Та беручи до уваги той факт, що П. Баша вже мав помічницю, її однолітка Терезу Давидович, можна з великою долею вірогідності стверджувати: вона так само була ученицею фотографа у власного батька. На грудень 1921-го мешкала в Ужгороді по вул. Ракоці.
Отже, роль жінок у процесі становлення та розвитку фотосправи у світі не варто недооцінювати!
Віктор ШЕВЧЕНКО,
Руслана ШЕВЧЕНКО
Фото з сайту НСПУ
