Інформаційна залежність стала бичем сучасного суспільства. Ми прокидаємося вранці й тягнемося до телефона, мимоволі вмикаючи і переглядаючи новини. Ввечері, лягаючи спати, очима також пробігаємося по заголовках – а що там відбулося в світі? Вмикаєш протягом дня телевізор – постійно якісь розмови про щось подієве. Працюєш за компом – і хочеш чи ні, але мимоволі час від часу переглядаєш новинні сайти…
У нашому суспільстві не пандемія коронавірусу, а пандемія залежності від новин і, відповідно, розладів через це.
Ми наче п’явки споживаємо і споживаємо новини, тягнемося за ними, а всюдисущі розумні програми підкидують їх нам одна за одною – і нема кінця-краю…
Моя мама раз на кілька днів розпитує, що будемо робити у разі коронавірусу-військової агресії-зростання цін-відсутності газу і так далі, й тому подібне. Потім переказує, що з цього приводу думає той чи інший український політик. Потім ділиться думками з цих приводів сусідів-родичів-знайомих… Питаю, звідки вона всього цього наслухалася? «Так телевізор же цілодобово говорить, я й дивлюся…» А потім тиск зашкалює, бо нерви просто-напросто всього цього не витримують.
Найстрашніше, що вспокоїти і справді особливо нічим. Справді, щоденні повідомлення про накопичення російських військ на кордоні спокою аж ніяк не додають. Якщо я не пам’ятаю добре, але моя мама та її покоління ще добре пригадують розповіді дідів та бабусь про страшні роки Другої світової, яка не так вже й давно була…
З іншого боку, нинішньому суспільству вкрай важко буде вижити без енергоносіїв, ми стали залежними від них на мільйон відсотків. Особливо взимку, адже навіть газовий котел не ввімкнеш без електроенергії… І кінця-краю енергозагрозі не видно.
Як і не видно кінця-краю нашестю коронавірусу, який уже мутує-перемутує і ніяк не домутує. І ті численні штами, нові й нові й перенові, вже, здається, не повітрям передаються, а силою думки. Люди настільки втомилися від ковіду та зневірилися в методах його подолання, що просто в переважній своїй більшості прийняли рішення стати інертними спостерігачами, не реагуючи на заклики берегтися, вакцинуватися, не наражати інших на небезпеку… Все байдуже, масковий режим уже «канув у Лету», вимога дотримуватися дистанції – так само, у наміри всесвітнього щеплення всі зневірилися, особливо на Закарпатті, коли ідею анонімного вакцинування столичні начальники зарубали на корені, а ініціаторів покарали; як після цього вірити міністерським намірам організувати суспільний імунітет – невідомо…
А ще над усім цим зависла темна хмара всесвітнього голоду: ціни, тарифи, прайси не просто шокують, як досі, а зразу вкладають у ліжко в передінфарктному стані. Пенсіонери рахують копійки на шматок хліба, а не м’яса, родини з дітьми закатують в банки гречку і борошно, щоб міль не завелася, і здоровий глузд перед небезпекою голоду просто відступає… Бо й справді, що може бути гірше?
І скажіть, як серед усього цього лишитися психічно врівноваженою людиною?
Психологи кажуть, треба фільтрувати джерела інформації , розробити план дій на всі випадки розвитку подій, переключати діяльність, відволікатися всіма можливими способами при найменшій думці про те, що навколо, записувати свої страхи, концентруватися на позитиві й так далі, й тому подібне. Все це добре звучить і в ідеалі мало б спрацювати. Ключове слово – «мало б», бо спробуй переконати сам себе, що все добре, коли ціна кілограма м’яса виросла за добу на 20 %…
Ковід, ціни, військова агресія чи паніка – а для вас що страшніше?
Наталія Петерварі
