“В історії Закарпаття є чимало міфів. Виникають вони з різних причин. Одні є закономірним етапом розвитку історичної науки, інші – результатом діяльності некомпетентних людей, треті – свідомою фальсифікацією, а нерідко всі ці фактори присутні в комплексі. Тому нині про те, як народжуються міфи, який їх вплив на суспільні процеси, хто є їх творцями – на прикладі найпоширеніших. Про це розповідає (за вже доброю традицією) знаний історик та археолог, науковий співробітник Рятівної археологічної служби Інституту археології НАН України Йосип Кобаль” – йдеться у статті в газеті “Новини Закарпаття” Три міфи про Закарпаття та чому і як вони виникли
Одна з трьох препарацій поширених міфів читачам з Берегова має бути особливо цікава:
“… наш край нерідко називають Срібною Землею. Колись існувала навіть газета «Срібна Земля», а потім і «Срібна Земля-Фест», які зробили величезну справу в популяризації цієї назви. То звідки з’явилася ця гарна назва? Чи має якийсь стосунок до власне срібла як металу?
– Ні, ця назва не має жодного відношення до покладів срібла на Закарпатті. Хоча в нас вони є, хоч і невеликі, в районі Вишкова, Берегівського дрібногір’я, згадують їх і в околицях Кам’яниці на Ужанщині. Але вони значно менші, ніж, скажімо, поклади золота, заліза чи солі. Проте наш край не називають ні Золота земля, ні Соляна. Назвою Срібна Земля завдячуємо відомому українському поету й педагогу Василю Пачовському (1878 – 1942), який з 1919-го до 1929 року працював у Берегівській руській гімназії, брав участь і в заснуванні ужгородської «Просвіти» у 1920-му. Напередодні перших загальних зборів товариства, 29 квітня-1920, він написав вірш «Щедрівка Просвіті». Саме там є рядок «Радуйся, Срібная Земле», де згадується ця поетична назва. Що спонукало його вжити саме такі слова – сказати важко. Пізніше поет часто вживав слово «срібний» у своїх творах (наприклад, срібна Русь, срібний Плай, срібні води, срібні хвилі, сріберний дзвін). Стосовно останньої назви, то Василь Пачовський спробував її розтлумачити.
Мова, випадково, не про знахідку в селі Богаревиця? – Так. 12 січня 1921-го в Берегові поет написав статтю «Дорога пам’ятка з княжих часів», до якої долучив і вірш «Сріберний дзвон». Матеріал опублікувала газета «Руська Нива». У статті В. Пачовський стверджує, що в селі Богаревиця на Берегівщині (нині це село знахродиться в складі Кам’янської ОТГ Берегівського району – Beregovo.Today) під час Першої світової війни селяни нібито знайшли срібний дзвін із руським написом і датою 1034 рік. Жандарми конфіскували його й відвезли в Будапешт. Однак дзвін так і не доїхав туди. Поет писав, що розмовляв у Берегові зі свідком, який «своїми очима бачив цей дзвін у Братиславі 1918 року».
Цією людиною виявився колишній жандарм Василь Олашин. Пачовський припустив, що дзвін туди могла привезти донька Ярослава Мудрого Анастасія, котра вийшла заміж за угорського королевича Андрія. Проте жодних документальних свідчень цьому факту нема. Цікаво, що легенда про срібний дзвін із Богаревиці з’явилася у публічній сфері в той же час, коли зі США в Ужгород привезли копію американського Дзвону свободи та встановили перед жупанатом. Його офіційне відкриття відбулося 2 грудня 1920-го в так званий «День свободи».
Простояв тут він до 1928 року. Василь Пачовський об’єднує срібний дзвін із Богаревиці та «Дзвін свободи» зі США. Так народився поетичний міф про Срібну Землю (Закарпаття) і Срібний дзвін – дзвін свободи та єдності українців краю. Це якраз той випадок, коли міфотворення має лише позитивні наслідки. Шкода, що до цих пір нікому не спало на думку виготовити дзвін Срібної Землі та встановити в Ужгороді як головну визитівку нашого краю. Ось біля такої пам’ятки, справді оригінальної, всі би фотографувалися із задоволенням.”
Варто додати, що до постаті Василя Пачовського Beregovo.Today зверталося у своєму матеріялі На чию честь? Вулиця Пачовського
