Він не закінчив навчання у коледжі, але це не завадило стати відомим закарпатським пейзажистом. Про нього найкраще розкажуть картини: яскрава кольористика – радісні емоції, добре серце, щирість, які притаманні Олександру Шандору. Про реалізацію в живописі, натхнення, працю над собою і не лише – читайте в нашому ексклюзивному інтерв`ю.
- Сьогодні ви – відомий закарпатський художник. Пам`ятаєте перші кроки у творчості?
- Любов до мистецтва у мене ще з дитинства. Ще в садочку я дуже багато малював, було таке натхнення до цієї справи. Я був дуже зацікавлений у живописі. Здебільшого зображав те, що найчастіше бачив, особливо дорогою в дитсадок – природу, хати, тополі, парк.
- Де навчалися живопису?
- Ще до навчання в коледжі я відвідував у Хусті приватні уроки в майстерні учителя Ласло Гайду. Потім вступив до Ужгородського коледжу культури і мистецтв, але не закінчив навчання в ньому. Пішов у армію, змінилися погляди на життя, але любов до живопису залишалася. Іноді думаю, якби довчився, можливо, не працював би в мистецькій сфері зараз. Багато одногрупників займаються бізнесом, ковальською справою… Тому не знаю, як могло би скластися моє життя.
“Тихий берег”
- Із якими техніками працюєте?
- Пробував себе і в акварелі, маслі, пастелі, більше розвивав графічний напрям. Нещодавно спробував акрил, але не дуже мені «заходить». Найбільше мені подобається працювати з маслом.
- Олександре, що найчастіше зображаєте на полотнах?
- Найчастіше – Карпати. Є і портрети, але не вважаю їх досконалими, тож нікому не показую. До речі, нещодавно приїхав із пленера, привіз 20 етюдів, які треба допрацювати. Є і вдома незавершені поки картини, над якими довго працюю: переробляю, щось змінюю.
“Свіжий ранок”
- Які художники вас надихають?
- Якщо говорити про закарпатських – Глюк, Кашай. Думаю, вони дуже правильні художники. По композиції, колористиці, ретроспективі.
- Митець повинен усе життя вдосконалюватися. Як працюєте над собою?
- Міняється життя, і вплив на мистецтво також. Роботи художника залежать від настрою. Яка ситуація вдома, особисті переживання – усе це виливається на холст через настрій художника. Якщо говорити про професійне вдосконалення, то від 2007 року не пропустив жоден хустський пленер. Приїжджають художники з інших областей, це все – різні школи живопису. Бачиш їхні техніки, до чого потрібно прагнути. Це шліфує митця.
“На лимані Білгород-Дністровського”
- Як оцінюєте сучасну закарпатську школу живопису?
- На жаль, її немає. Усі перейшли на сучасне мистецтво. Є одиниці, справді представники закарпатської школи живопису, але вже не те, що було раніше. Всі пішли в інший напрямок, більш сучасний, в ногу з часом…
- Як гадаєте, чим особливі ваші картини?
- Мабуть, колористикою. Так кажуть люди і я так думаю. Я вдома роблю заготовки, замішую різні кольори, готую їх у тюбики і потім використовую. Я вже розповідав, що не довчився, не знаю добре теорію, але мої роботи кажуть за мене. Вони світлі.
“Обіднє тепло”
- Мабуть, вибір яскравої насиченої кольорової гами свідчить про ваше добре серце?
- Думаю, можна так сказати. Я насправді дуже добра людина. Починаю працювати над картиною, даю природі більшу кольорову гаму, і вже від того створюю казку на полотні. Усе практика.
– Олександре, звідки черпаєте натхнення? - Знаєте, десь у глибині душі виникає відчуття, що хочу побути наодинці. Тоді йду на Тису , я дуже її люблю. І потім, як моторчик, починаю працювати. Жінка каже деколи, щоб трохи заспокоївся 😊 . А буває місяць-два «перекуру». Тоді натягую полотна, працюю над заготовками, грунтую.
Розмовляла Оля Богославська
