Трохи більше трьох тижнів до початку навчального року, ще можна би спокійно спати, навіть не думаючи про ранкові вставання, сонних дітей за партами та домашки, але… Але ситуація з «Дельтою» вже десь там у мізках на задньому плані бринить негативом. Бо вже з’явилися думки, а яким буде навчання?
Чи буде навчання взагалі?
«При будь-якому рівні епідемічної небезпеки освітній процес триватиме. Якщо заклад освіти не зможе працювати в очному форматі, будуть організовані інші форми (змішана чи дистанційна) і діти продовжуватимуть навчання». Про це днями повідомив Міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет в ефірі програми одного з телеканалів.
І тут же уточнення: але все залежатиме від епідситуації і відсотка вакцинації вчителів. Останніх ніхто змушувати не має права.
Так, все зрозуміло, дійсно, побачимо, як розвиватиметься ситуація, особливо з огляду на вкрай повільні темпи вакцинації і усвідомлення, що до колективного імунітету нашій країні, як рачки до Праги. Усе норм. Крім одного: діти за час дистанційного навчання повністю втратили будь-який зв’язок із реальним навчанням!
Ба більше: треба дивитися правді в очі – два роки втрачених можливостей! Два роки тотальної деградації. І це не просто слова, це засвідчують результати ЗНО, результати вступних кампаній, про це говорять самі педагоги, це бачать батьки.
Треба констатувати: діти відвикли вчитися. І це найсумніше. Навіщо, якщо можна за ноутбуком чи телефоном і поспати, сказати, що не працює камера, вигадати мільйон причин, аби не бути/не слухати/не відвідувати урок, зіслатися на відімкнуте світло, пошкоджений інтернет-кабель і так далі й тому подібне. В школі – хочеш того чи ні – а мусів сидіти за партою і слухати, писати, читати, в будь-якому разі щось у вуха влітало і щось у голові лишалося. За останні два роки – майже нічого…
Так, хтось сперечатиметься, мовляв, хто хоче вчитися, той і так вчиться. Так, але таких діток незначний відсоток, і так було завжди. Переважна більшість учнів вчилася в основному завдяки відвідуванню школи, і це теж треба визнавати.
Але треба говорити й про інший бік медалі: за час дистанційного навчання батьки, які прагнуть, аби дитина не відчувала прогалин, вимушені наймати репетиторів. І впродовж останніх двох років учителі на додаткових уроках мають більше заробітку, ніж за основним місцем роботи. З огляду на це в мене постає логічна пропозиція: зменшуйте мені податки на ту суму, яка мала би йти з моїх відрахувань на освіту, адже моя дитина в школі за цей час практично не вчилася…
Дурниці кажу? Так, можливо, але ж доля правди в цьому є. І хай кожен із батьків замислиться, чи не так.
Тому панам міністрам можна сказати одне: робіть усе, щоб школа працювала. Щоб вчителі були вакциновані – пояснюйте, заохочуйте, вигадайте щось, але треба, щоб школа працювала. В звичайному режимі! Щоб першокласники вчилися, а їхні матусі й татусі не ламали голови, на кого залишити малюків на час дистанційки. Щоб батьки старшокласників-випускників не обмежували себе у всьому, бо треба виділити і з так доволі невеликого сімейного бюджету (через карантин у багатьох доходи зменшилися) гроші на додаткові заняття. Щоб діти зрештою виходили із школи із бодай якимось базовими знаннями, а не тільки з протертими штанами…
Бо найбільша біда в тім, що діти, які нині не навчилися працювати, тобто вчитися, не робитимуть цього й надалі. А потім ці ж спеціалісти нас лікуватимуть, ремонтуватимуть зуби чи вчитимуть онуків… Невесела перспектива, еге ж?
Поверніть дітям школу, а Україні – освічене майбутнє!
Наталія Петерварі
Ми в Youtube, Телеграм, Інстаграм
