19 червня 1991 р. відбулося виведення радянських військ з Угорщини. Ця дата надзвичайно важлива для багатьох угорських громадян, цю подію пам’ятає багато людей, а Парламент Угорщини у 2001 році 19-го червня оголосив державним пам’ятним днем, а останню суботу червня – Днем Угорської Свободи. По-різному цю подію сприймали і в тодішньому Радянському Союзі, і в самій Угорщині, й це зрозуміло. Як це відбувалося, які події супроводжували виведення військ і досі може розповісти один із основних учасників тодішніх подій, людина, яка керувала процесом – колишній командувач Південної Групи Військ Угорщини генерал-лейтенант Віктор Шилов.
Зустріч відбулася в Ужгородському угорському домі за підтримки Демократичного союзу угорців України.
Трохи історії
У травні місяці 1989 року у зв’язку з одностороннім скороченням радянських збройних сил з Угорщини почалося виведення військ. 10 березня 1990 року підписано міжурядову угоду про терміни виведення радянських військ з Угорщини. У ньому було зафіксовано: до 30-го червня буде виведений весь особовий склад, в тому числі службовці, яки мають радянське громадянство, а також озброєння, військова техніка та матеріальні цінності. На цей час були обмежені всі дії навчально-бойового характеру, в тому числі і польоти.
Виведення військ розпочався 12 березня 1990 року, коли на батьківщину зі станції Хаймашкер відправився перший ешелон з мотострілковим батальйоном (130 військовослужбовців і 27 бойових машин) під командуванням майора С. Зоріна. В цілому майже 35 000 вагонів і платформ відвозять сто тисяч солдатів і цивільних осіб, а також приблизно 27 000 одиниць військової техніки і кілька тисяч тонн матеріалів.У Мандокі і Торньошпальце була створена проміжна база, де з угорських складів перевантажували в радянські ширококолійні вагони озброєння, військова техніку, демонтовані конструкції військових містечок. Варто зазначити: все це принесло для угорської залізничної компанії MAV прибутку майже в один мільярд форинтів.Останній військовий загін покинув Угорщину 16-го червня 1991 року через прикордонний пукт Захонь. Останнім радянським військовим був командувач Південної Групи Військ генерал-лейтенант Віктор Шилов, який 19-го червня також покинув територію Угорщини в цивільному одязі і з дипломатичним паспортом.
Віктор Шилов прослужив у Радянській армії 33 роки. Саме він був комадуючим Південної групи військ Угорщини, підкорявся особисто Горбачову. У своєму ж підпорядкуванні мав більше мільйона людей. Пригадує, що час служби в Угорщині був нелегким, доводилося приймати багато складних рішень, вирішувати всі питання, до всього був щоденний доклад про ситуацію Горбачову. «Що би було зі мною, якби я не так прийняв рішення і це би не сподобалося Горбачову? Страшно уявити», – пригадує Віктор Шилов. Він також відповів на кілька запитань.
- Переведення в Угорщину було для вас підвищенням?
- Так, я пішов в Угорщину на генеральську посаду із полковника. Тоді багато хто хотів за кордон, бо це була оплата краща, отримував два оклади – в Союзі та Угорщині. Мені гроші не були важливі, дружині треба було (Посміхається. – Авт.).
- Найважливіше рішення, яке вам довелося прийняти за час служби?
- Найважливіші ті рішення, які приймаєш у місці, де триває війна, а я був учасником кількох воєн. Що скажу? Не має ніхто права позбавляти людину життя! Приймав багато рішень про проведення військових операцій, і розумів, що так треба планувати, щоб було якомога менше втрат. Але війна – це війна, люди гинуть. Це було важко. Ще важко було, коли син помер у 48 років на руках. Що зроблю, вочевидь, така доля…
- Коли ви дізналися про те, що буде вивід військ з Угорщини?
- У вересні 1988 року.
- Чи можете назвати кількість військових, які вивели з Угорщини?
- Скажу так: велика кількість військовослужбовців була тоді в Угорщині, а також їхні родини. Завдання було таке – вивезти 100 %! Всіх, хто виводився з Угорщини на територію України, вивозили на склади сюди. Всі люди, які повернулися, хто хотів служити – пішли далі служити, могли рапорт написати і звільнитися. Солдати строкових служб закінчили службу тут. Ніхто за борт життя не був викинутий.
- Пригадуєте якусь цікаву історію із вашого перебування в Угорщині?
- Цікавою була історія, коли приїхала в Будапешт із Михайлом Горбачовим і його дружина Раїса. Підійшла до мене і каже: «Ви завтра супроводжуєте мене по магазинах» Я їй відповів: «Вибачте, у плані робіт, затвердженому вашим чоловіком, немає магазинів. Але якщо треба, я дам вам батальйон охорони, щоб охороняли місця, де ви будете, людину-перекладача. Вона відповіла: «Я подумаю». А наступного дня Горбачов мені навіть руки не подав… Країною тоді командувала Раїса Максимівна, ми всі це знали. Але кожна сім’я живе по-своєму.
- Яка охорона у вас була в Угорщині?
- Батальйон охорони, 750 осіб, машини гостьові та інші. Усіх командуючих у Радянському Союзі тоді так охороняли.
- Чи був у вас вільний час під час служби?
- У мене тоді вільного часу не було, родину бачив дуже рідко. Довелося дуже багато працювати, приймати рішень.
- Чи були провокації під час виведення військ з Угорщини?
- Коли ми покидали Угорщину, по-різному місцеве населення це сприймало. Молоді угорці нам кричали: «Русские, скорее домой». А люди старшого віку, середнього віку, коли нас проводжали, то плакали. Ми всі продукти на місці закуповували в місцевих фермерів – це було нам добре і місцевим теж. Вони за нами шкодували. Але тепер не варто це оцінювати, можна тільки згадувати.
- Є інформація, що ви останнім виїжджали з Угорщини після виведення військ на чорній «Волзі»?
- За планом я мав останнім виїжджати о 10 годині. Але я отримав інформацію, що будуть провокації, то я прийняв рішення о 9 виїхати. Я робив для угорців усе, що міг від імені Радянського Союзу. Багато хто потиснув мені руку. Пам’ятаю все це як сьогодні, хоча минуло 30 років.
- Як вас тут приймали, на Закарпатті, коли виводили війська?
- Дуже добре тут приймали, адже ми тоді всі були однією армією. В Доброні ми дислокувалися, добре нас тут сприймали. Звертався до місцевих партійних органів, вирішували всі питання позитивно.
- Куди родини військовослужбовців з Угорщини вернулися? Чи було у них житло?
- Тоді забезпечували квартирами всіх, і за кордон брали тільки тих, в кого тут є житло. А ще я допомагав з отриманням квартир, особливо багатодітним.
- Де ви зараз живете?
- Поблизу Ужгорода. Коли вийшов на пенсію, то в Оноківцях отримав ділянку в чистому полі зі стовпом та однією лампочкою, і почав будувати будинок. Так осів тут і вдячний усім. Кажуть так і я повторю: «Хочеш бути щасливим – живи на Україні, хочеш бути здоровим – живи на Закарпатті».
- Чи були ви в Угорщині після виведення військ?
- Жодного разу. Хотів би поїхати подивитися ті місця, де жив в Угорщині, але зараз уже не можу через стан здоров’я.
