До 2023 року повинні залишитися лише екологічні альтернативи тонких поліетиленових пакетів – Україна схвалила закон, яким суттєво обмежує обіг пластику. Можна помалу забувати, що таке пакети, які ми бездумно купуємо «за копійки» в супермаркетах. І слава Богу. Бо, відверто кажучи, від тих картин, як ми засмічуємо довкілля, моторошно стає…
Я виросла на Боржаві – притоці Тиси. Все моє дитинство пройшло на річці: влітку ми купалися в ній щодня, прали одяг, коври, а з весни по зиму водили корови на пасовища «заріку». Цей термін ми використовували для чітко визначеної території, де збиралися цілими компаніями пастухів. А потім були роки навчання в Ужгороді, робота, і якось на Боржаву потрапляла все рідше. Аж поки в якийсь момент не потрапила після невеликого весняного паводка… Жах?
Не те слово!
Здається, ті купи порваних капців, гумових чоботів, пляшок, використаних підгузників та іншого непотребу, які нанесла вода на береги, вічно стоятиме в мене в очах. А стрічки з поліетиленових пакетів, які наче ялинкові прикраси, тріпотіли на тонких гілках верболозу… Це було так гидко, що не передати: куди поділася моя норовлива, але така рідна річечка. Невже оцей сміттєпровід колись був Боржавою?
Із року в рік ситуація повторюється: бездумно і безжально ми перетворюємо довкілля в суцільний смітник. І покладіть руку на серце, дорогі читачі, скільки з вас замислювалися над цим? А хто з вас готовий сортувати сміття і платити за його утилізацію чи переробку? Тільки відверто? Одиниці?
А тим часом десь там, у глибокому синьому морі гинуть від голоду благородні кити – мікропластик наповнює їхні шлунки замість планктону, і тварини поволі, але невпинно вмирають. Десь там посеред океанів виявляють гігантські «острови» з пластикового сміття, які розростаються страшними темпами. І десь ту, на берегах наших, закарпатських річок, стає моторошно від того, що ми всі робимо.
Сміття, яке ми, люди спільно продукуємо, так багато, що його знаходять навіть на такому «кінці світу», як Антарктида, відтак вчені єдиної розташованої тут української антарктичної станції розказують, що від пластику не сховалися навіть там…
Заборона одноразових виробів із пластику на світовому порядку денному з 2018 року: уже тоді обіг пластикових пакетів регулювали податками чи заборонами 127 країн. Україні треба було три роки, щоб додуматися, а загалом п’ять (до 2023-го), щоб пластик обмежити, і то частково. І тільки уявіть, скільки ми ще встигнемо того сміття створити, поки обмеження подіють, поки заборонять пластикові пакети взагалі, і поки наші громадяни усвідомлять, що без них таки можна обходитися…
Як на мене, то треба було «рубати з плеча». І головне при цьому – жорстко штрафувати за недотримання законодавства. Бо як би не закликали екологи до роз’яснювальної роботи, до навчання поводженню з відходами – я категорично не згідна, не вірю в такі гуманні методи. Особливо тоді, коли вкотре приходжу на рідну Боржаву…
Наталія Петерварі
