На мене з підозрою дивитися Янус Панноній* – хтось нашкрябав йому на лиці хрестики. Сиджу на кам’яній, старій як світ, лаві острову Марґіт і переглядаю фото. Подивіться на обличчя цих грішників, які я вам спеціально відкадрувала з фотографії цілого барельєфу. І на ангела зі священними терезами. Десятки разів тут ходила, тільки зараз відчула, яке цікаве місце, пише авторка блогу soulbudapest Інга Деяк.
Ці грішники – з барельєфу на тимпані дуже старої церкви – колишнього чоловічого монастиря ордену премонстрантів, зведеного в цьому місці за добрих сто років до навали Золотої орди хана Батия. Відчуйте на хвилиночку: майже 900 років тому.
Нині вважається найстарішою церквою Будапешту, яка тихенько сховалася серед лісової зони острова Маргіт під кодовою нейтральною назвою “діюча каплиця святого Михайла”- і не те щоб у безлюдному місці, але натовпів ви тут не зустрінете ніколи, навіть коли хтось вінчається. Місце, до речі, модне для цієї процедури, але не для всіх підряд: таки, думаю, нареченій треба мати добру долю впертості і переконливості, аби переконати натовп гостей вирушити сюди на високих підборах і у вечірньому дрес-коді пішки. Ну або як мінімум сісти на велокар, бо інший транспорт тут заборонений. Тому навіть так це місце слідкує за певним природним відбором. Що, як бачимо, все одно ніяк не рятує від хрестиків на обличчі, але це вже геть інша історія, можливо так і має бути, хто його знає
Загалом, романська архітектура сама по собі дуже непроста – не архітектурно, маю на увазі, а енергетично. Це завжди неабияке місце сили, оскільки від самого початку романський стиль мав, крім оборонного, ще й відверто сакральний характер – священний, обрядовий, таїнство. Таким, власне, й придуманий. Я тепер кажу не про світські замки, а конкретно про монастирі і релігійні будівлі. Їх здебільшого зводили освічені монахи та священики католицьких орденів, які чудово знали відповіді на два основні питання – як і, головне, де має бути побудована священна будівля, аби в ній був чутний Бог. Тому повірте мені, романська архітектура – це саме те місце, де Бога зазвичай чутно значно конкретніше, ніж у якійсь готиці. Потрібно просто навчитися слухати і відчувати.
Справжніх залишків романського стилю в Угорщині лишилося не так вже й багато, і цей колишній монастир – один з дуже класних.
Він, до слова, двічі народжений. У турецькі часи був майже повністю зруйнований, частина його стін протягом століть під впливом часу опинилася під землею. Цілою залишалася тільки південно-східна стіна з одним вікном, та й та не вся. Вірогідно, що з часом він би зник з лиця землі зовсім, але сталося диво, як кажуть віруючі, божий промисел. У 1914 році під час страшної бурі буревій вирвав із землі сторічний горіх разом з корінням. І яке було людське здивування, коли виявилося, що це коріння щільно оплітає старий, як світ, церковний дзвін ХV століття.
Розпочалися розкопки, потім – ретельна реконструкція з розкопаних старих матеріалів, і в 1930 році церква була відновлена. Відтоді – діюча, і ніякі зміни влади і політичних режимів їй не завада. Шестисотрічний дзвін зазвичай дзвонить у свята.
————
* визначний поет епохи Відродження в Угорському королівстві, пийчський єпископ і дипломат. За татом хорват, за мамою угорець, угорці його вважають угорцем, а для всього іншого світу він слов’янин Ivan Česmički
