Дбайлива, людяна та відповідальна… Про професійність та прояв відданості до своєї роботи цієї жінки розповсюджується чи не швидкістю світла, певно, немає такого населеного пункту на Закарпатті, де б не знали про неї. Дотримується думки, що потреби породілей – найважливіші. Гостя рубрики «За кулісами» «Kárpáti Igaz Szó» – акушерка пологового відділення Ужгородської міської лікарні Іболя Сані.
– Ваш шлях пошуків свого покликання – досить закручений.
– За першою освітою я – бухгалтер. Спершу я працювала на ужгородському транспортному підприємстві, звідти я й пішла у декретну відпустку. Після народження двох донечок я не повернулася на підприємство. Працевлаштувалася у пологове відділення, але на той час займала зовсім іншу позицію, ніж тепер. Після року роботи мене вмовили закінчити вечірню школу медичної сестри. Родини підтримала моє рішення, тож наважилася на цей крок. Без них пройти цей шлях було б неможливо. З січні 1990 року вже обіймала посаду медичної сестри, а згодом, за підтримки тодішнього головного лікаря, записалася на курси підвищення кваліфікації. Так я стала акушеркою.
– Вже кілька десятків літ Ви займаєтеся чи не однією з найблагородніший і в той же час найважчою професією. Чому обрали акушерство?
– На мою думку, любов цієї професії запозичила від бабусі з батькової сторони, адже вона довгий час була повитухою в селі. Від неї й успадкувала інтерес до цього роду діяльності. Лише той може сумлінно виконувати обов’язки акушерки, хто з любов’ю ставиться до своєї роботи. Я про своє рішення не шкодую ані секунди.
– Навіть тоді не шкодуєте, коли за зміну народжується чимала кількість дитина?
– Навіть тоді. Характер кожної майбутньої мами різний, але найбільше щастя для мене – коли на світ народиться здорова дитина. Надзвичайно приємно бачити щасливі обличчя, читати щирі рядки подяки, які я отримую за те, що допомогла побачити малюку цей світ. Але, на жаль, у цій професії також є своє підводне каміння. Іноді нам доводиться стикатися з втратою, а також із ситуацією, коли народжується дитина з якоюсь вадою. У таких випадках професіоналізм замінюється емоційною підтримкою, це нас стомлює духовно.
– Чи відчутні якісь зміни у роботі в останні роки?
– Більше часу можемо приділяти вагітній жінці. Раніше все це йшло майже як конвеєр, але зараз контакт став більш особистісний. Це може бути пов’язано з партнерськими пологами. На початку моєї кар’єри вони ще не були надто поширеною практикою, але на сьогодні цей вид пологів стає все популярнішим. Я безумовно підтримую це, оскільки на моєму досвіді партнерські пологи зближують новоспечених батьків.
– Чи траплявся момент за роки роботи, який запам’ятався найбільше?
– Приємні відчуття, коли допомагаєш дитині родича, знайомого з’явитися на світ. Але найбільше запам’яталася ситуація, яка трапилася на початку моєї кар’єри, коли у новорічну ніч відключили світло. Лікар застряг у ліфті і я вела пологи сама при свічках. На щастя, все пройшло добре, на світ з’явилася здорова крихітка. Після цього випадку протягом більше десяти років щороку 31 грудня отримувала листи подяки. Не приховую: це надзвичайно приємно читати такі повідомлення.
– Розкажіть про свою сім’ю.
– Ми в шлюбі з моїм чоловіком Лайошем вже сорок один рік. У нас народилися дві дочки Віолетта та Габріелла. Вони обоє вже мають сім. У нас четверо онуків, один хлопчик і три дівчинки. Цього року Барнабашу виповниться 21 рік, він живе з нами в с. Паладь Комарівці. Онучки живуть у Німеччині. 11-річна Янка Доріна та 9-річна Лара Анастасія відвідують німецькомовну школу, але також відвідують уроки угорської мови у вихідні дні. Зельке Зорці 2 роки, вона найхитріша. Я дуже пишаюся всіма ними.
– При народженні онуків теж були присутні?
– Тільки на правах бабусі. Так і має бути.
– Чи є у Вас хобі?
– Мій вільний час в основному займають хатні справи. Люблю читати книги різного роду. Моєю улюбленою літературою є художні твори та надбання угорських письменників. Із задоволенням читаю романи Оноре де Бальзака та Єнева Рейтєв, вірші Шандора Петефі та Ендре Аді. Я полюбляю вирощувати квіти та рослини.
– У Вашого терпіння є межа, яку не бажано переступати?
– В роботі немає, але вдома легко вивести з себе. Буває, що після зміни мені необхідний відпочинок перед тим, як почну займатися справами родини.
– Яка з людських якостей Вас обурює найбільше?
– Брехня та плітки. Вважаю, що всі повинні займатися власними справами, а не чужими.
– Чи добре розбираєтеся в людях?
– Відносно. У моєму оточенні є друзі та знайомі, з якими товаришуємо з дитинства, але після розчарування мені не важко розривати стосунки з такою людиною,
– Ви – рішуча особистість?
– На думку інших, так, але як на мене, то я довго вагаюсь, мізкую. Вирішення нових ситуацій іноді викликає серйозні головні болі. Звичайно, це також залежить від обставин, але я у своїй професії безумовно приймаю правильні рішення.
– Якщо можна б повернути час назад, що змінили б?
– Після закінчення школи я одразу обрала б шлях до медицини. Але я задоволена усім, що маю. Я волію дивитись у майбутнє. Хотіла би відвідати західну частину Шварцвальду, де також знімали знаменитий серіал, та прогулятися вулицями Риму.
– Що попросили б від Всевишнього?
– Щоб усі були здорові, а я – щоб ще кілька років могла виконувати свої професійні обов’язки.
Джерело: KISZó
