Украй важко знайти позитивні наслідки в «локдауні», карантинних обмеженнях та майже закритих кордонах через пандемію коронавірусу, але логічне мислення дає таку розкіш. І перше, що спадає на думку, – це розвиток внутрішнього туризму.
При чому, ми би хотіли звернути увагу не тільки і не стільки на подорожі Україною, що без сумніву є неймовірно недооціненою самими ж українцями атракцією. Але як щодо умовних околиць наш міст чи сіл? Буремний 2020 рік спонукає нас і до таких досліджень, які можуть стати, насправді, не тільки цікавою пригодою, а й захопленням – вивчати, відкривати та перевідкривати свій рідний край.
Саме так зробив на карантині відомий у тому числі за межами Закарпаття ужгородський письменник Банді Шолтес.
Він випадково зібрався і поїхав у… Великі Лази – село за 10 км від Ужгорода, куди можна дійти спокійно пішки, доїхати велосипедом, громадським транспортом чи просто можуть підкинути знайомі чи незнайомці.
Ця історія вкотре доводить, що поруч з нами є безліч всього цікавого і маловідомого, потрібен лише «поштовх» чи випадок, щоб про це дізнатися. Нехай цього разу цим «поштовхом» став карантин, але наступного нехай це буде просто вихідний день чи відпустка.
Далі – передаємо слово Банді Шолтесу.
Таємниці й принади Великих Лазів
Якби пару років тому мені хтось сказав, що я з задоволенням сяду писати статтю про Великі Лази, я б не повірив.
Тому що я, як і багато хто з вас, безліч разів проїжджав по трасі Київ – Чоп біля цього села і чомусь ні разу не приходило в голову звернути туди, погуляти і подивитися, хто там живе і що там є цікавого.
Ну, насправді люди схильні шукати красу і цікаве десь за горизонтом, в той час як не дуже знають, що відбувається у них під носом.
А почалося усе з того, що ми випадково розвіртуалилися з одним френдом. Звати його Міша, і він трохи розповів мені про цікавезні речі, котрі є у Великих Лазах, бо родом він звідти. Ну а це село так близько від Ужгорода, що я запропонував друзям з’їздити туди і побачити все на власні очі.
Спочатку ми звернули з траси до будівлі старого коньячного заводу. Ви знали, що у Великих Лазах ще у кінці 19 століття граф і відомий у Європі скрипаль і піаніст Нандор Плотені заснував винокурню? Там виготовляли вина і бренді із місцевого винограду.
Чому саме бренді? Не тільки тому, що Плотені любив цей напій, а й тому, що бренді пом’якшує голосові зв’язки і його корисно пити співакам перед виступом. Тому напій був популярним, приносив дохід і допомагав налагоджувати зв’язки з оперними співаками і впливовими людьми.
Після смерті графа у 1933 році виробництво успадкував його син, а після Другої Світової війни радянська влада націоналізувала винокурний завод і він став називатися радгосп-завод «Великолазівський». Який працював до початку двохтисячних.
Далі ми пішли на єврейське кладовище, яке впорядкували і нанесли на спеціальну карту всього кілька років тому, а після подивилися Палац Плотені, збудований у 1896 році.
Юного талановитого Плотені у 1862 році у Мукачеві виявив всесвітньо відомий угорський скрипаль і композитор Еде Ременій, який грав для британської королеви Вікторії і для американського президента у Білому домі. А вже через два роки молодий музикант супроводжував Еде на фортепіано.
Нандор Плотені, фото з відкритих джерел
Перший самостійний концерт на скрипці Плотені зіграв у Будапешті у 1867 році. А вже за кілька років став першою скрипкою оркестру угорського Національного театру, тоді ж отримавши титул графа за свої музичні заслуги.
Його дружиною була Євгенія Макалістер, англійська аристократка. Деякий час він жив у Парижі, але повернувся до Угорщини. Виступав разом із Ференцом Лістом та Йоганнесом Брамсом. Організовував на Закарпатті музичні школи.
Ференц Ліст, Нандор Плотені та Еде Ремені. Фото з відкритих джерел
А ще, крім винокурні, він збудував млин і вирощував благородні сорти винограду. Саме виноградники й винні підвали Плотені дали початок ужгородському коньячному заводу, адже першу партію коньячного спирту було вироблено і закладено у дубові бочки під керівництвом графа у Великих Лазах. А вже за його рецептом першу бочку в 1959 році заповнили під брендом коньячного заводу «Тиса».
На початку 90-их XIX століття родина жила то в Будапешті, то в Ужгороді, будуючи тим часом Палац. Помер і похований граф у Будапешті.
І знаєте, судячи з його біографії, він точно добре володів мінімум трьома різними мовами, а скоріше всього навіть п’ятьма.
Далі ми прогулялися по горі, на вершині якої колись була сейсмічна станція. До речі, цьогоріч під час освячення пасок у Великих Лазах був землетрус у 3,5 бали.
А потім ми пройшлися туристичним маршрутом «Шлях Плотені», по якому граф і його син із друзями-мисливцями ходили на полювання, а тепер ходять і по гриби. Дорога веде вздовж розсадника лісгоспу, джерела води, ставка і гарного букового лісу. Словом, на маршруті багато цікавого, але найбільше вразили штольні.
Справа в тому, що у часи Австро-Угорщини у лісі під Великими Лазами проводилися геологорозвідувальні роботи і у пошуках залізної руди викопали багато штолень. В одну із них ми залізли і це був неймовірний досвід.
По-перше, вирубана у камені штольня не очікувано велика, із багатьма відгалуженнями і навіть другим поверхом, а ще там можна ходити у повний зріст.
А по-друге, у штольні живуть кажани і борсуки, причому у борсуків окрема кімната слугує, вибачте, туалетом – тобто сплять вони в одному місці, а до вітру ходять в інше. Такі от виховані. Ми борсуків, правда, не застали вдома, але це добре, бо для чого їм ці стреси через незваних гостей.
Ну і по-третє, штольня – це моторошне місце, у якому постійно думаєш, чи зможеш знайти вихід звідти і чи не почнеться саме у цю секунду землетрус, після якого ти назавжди залишишся у темному підземеллі. Тому без провідника і «слабонєрвним» ходити туди не варто.
Ну й неважко здогадатися, що провідником нашим був новий знайомий Міша, а точніше Михайло Іванцик – керівник туристичного гуртка у клубі села Великі Лази. За що я йому щиро вдячний.
За півдня у Великих Лазах ми з друзями побачили немало такого, про що раніше і не чули.
Але кількох нюансів я вам, соррі, все ж таки не розкрию, бо самі знаєте – деякі речі не дуже піддаються опису, та й вам, коли поїдете туди на розвідку, цікавіше буде самим все оглянути – бо в одних і тих самих речах кожен бачить щось своє.
