Він є місцевим патріотом, вірить у відновлення угорської єдності на Закарпатті, що, на його думку, мало б важливе значення для процвітання регіону. Він реалістично бачить недоліки економіки та суспільного життя, а також має ідеї щодо їх усунення. Саме тому він вирішив брати участь у осінніх місцевих виборах. За своє життя він спробував себе у багатьох сферах, але постійно шукає, досліджує, завжди береться за щось нове. Гість рубрики «За кулісами» «Kárpáti Igaz Szó» – Андрій Опаленик, підприємець, директор курортного комплексу «Дубки».
– Чи довгий шлях веде до готельного бізнесу? Як Ви опинилися в цій галузі?
– Ну, я багато чого пробував. Я почав працювати ще під час навчання в школі, практично, коли мені було 15 років. В амфітеатрі я займався організацією загальноміських банкетів по закінченню навчального року, випускних вечорів, а по вихідних влаштовував дискотеки. Я закінчив російську філологію в УжДУ. Я почав працювати вчителем-організатором в одній з найбільших середніх шкіл міста, №12. Я створив художній гурт. Поряд із цим, з приходом «демократії», мене запросили створити молодіжний центр. Його резиденція була у теперішньому Будинку вчителів. Я поїхав до Москви для проходження навчання, де мене і чотириста моїх супутників навчили принципу роботи такого центру. Серйозні економісти читали лекції, я багато з них черпав. Оскільки ми також могли вибрати додаткову професію, я записався на курси спеціалістів з реклами в одному з університетів Москви. Повернувшись додому, у віці 25 років, я організував перший закарпатський конкурс краси, який мав неабиякий успіх, і такі поважні люди, як письменник Фелікс Кривін, хореограф Клара Балог та ін., погодились на роль журі. Про якісь фальсифікації не могло бути й мови, на відміну від сьогодення. У цей час я зустрів одного з менеджерів Будапештського Інтерконцерту. Ми жили в час зміни режиму, коли вже все було дозволено, але ще ніхто не робив кроків. Ось так, скориставшись знайомством, я привіз угорських виконавців на Закарпаття. Першим був Шолтес Режев, за ним EDDA, Доллі Ролл, Золтан Еріка, Ковач Аполлонія та інші. Багато хто не знає, але подружжя Зарай-Вамоші, наприклад, дало останній спільний концерт у Берегові. У той час, як обласна філармонія могла проводити 14 заходів на місяць, я влаштовував сорок дві вистави, що дещо “кололо очі” певним особам, саме тому на мене склали заяву. Коли концертні гастролі закінчились, я відкрив рекламний офіс. Спершу в «Apex» ми виготовляли каталоги, візитні картки, а потім, у час виборів, політичну рекламу. У той же час я також співпрацював з будапештським рекламним агентством, деякий час також читав лекції в Будапешті про тонкощі професії.
У 2004 році в Україні виникла можливість приватизувати нерухомість, що перебувала в поганому стані. Я орендував напівзруйнований об’єкт «Дубки», залучивши інших інвесторів, і побудував готель, а потім і комплекс відпочинку. Ми організували кілька фестивалів, протягом трьох років ми проводили обласний фестиваль туризму «Єврокарпати». Цьогоріч у березні нам виповнилося 16. Повільно, поступово ми завжди розширювали інфраструктуру, звичайно, далеко не так, як мені хотілося б.
– Ви ще не втомилися? Серед туристів багато різних людей, з усіма ними потрібно знайти спільну мову.
– Так, траплялося багато труднощів за ці роки. Коли виникають проблеми, як і за нинішньої епідемії, людина залишається сама. Не раз я почувався втомленим, розчарованим, але потім я стрепенуся і все продовжується.
– За успіхом, окрім таланту, стоїть ще рішучість і вимогливе ставлення. Наскільки ви суворі до своїх підлеглих?
– Я думаю, що я абсолютно ліберальний бос. Озираючись назад розумію, що часто я мав бути набагато жорсткішим у житті. Я дозволив себе обдурити кілька разів, бували випадки, коли намагалися сісти мені на шию … Траплялось, що й зраджували… Я допомагав багатьом молодим людям, які потім рухались далі, але це порядок життя. Наприклад, є відома у всьому світі модель, яка починала свою кар’єру у нас на рецепції. Інша людина очолює німецьку благодійну організацію.
– Вічний новатор, який завжди відкриває все нові і нові справи.
– Минулого року ми відкрили угорсько-український туристичний офіс. Ми планували організовувати туристичні подорожі з України до Угорщини і навпаки, щоб познайомити охочих з такими визначними пам’ятками, як Хортобадь та інші. Наприклад, MUTI возив би відвідувачів до Чорнобиля, оскільки регіон став надзвичайно популярним як туристичний напрямок після фільму про ядерну катастрофу. Але наразі епідемія, на жаль, перекреслила мої плани. Сподіваюся, рано чи пізно ця ідея здійсниться.
– Розкажіть про свою родину.
– З дружиною Вікторією я познайомився під час роботи. У нас буде 29-та річниця весілля в листопаді. До речі, тільки вона є дипломованим управлінцем готелю, має відповідну освіту. Вона також займається сімейним бізнесом. У мене двоє синів. Віктор наступного року закінчуватиме аспірантуру в Ужгородському національному університеті за спеціальністю “Соціологія туризму”. Молодший, Крістіан, також має диплом бакалавра Українсько-угорського навчально-наукового інституту (UNE UMOTI) при Ужгородському національному університеті, а ступінь магістра здобуватиме з соціології. Вони обидва навчались в Ужгородській угорськомовній гімназії ім. Другетів. Очевидно, я наблизив їх до туристичної галузі, тепер вони бачать її рушійні сили зсередини, вони креативні, у них багато ідей. Зараз мій син Віктор подав ідею, щоб гостей Закарпаття водити на день-два до інших міст України …
– Ви свідомо готували їх до продовження Вашої професії?
– Я б не сказав, що вони вирішили це самостійно. Вони обидва виросли в готельній сфері, пробували свої сили за кордоном, не мають ілюзій. Вони також мають дипломи екскурсоводів, обидва говорять на чотирьох мовах, що не дуже часто зустрічається у нашому краї, тож коли в Ужгород приїжджає англомовна чи угорськомовна делегація, їх часто просять провести екскурсію містом. Я пишаюся ними.
– Чим займаєтесь у вільний час?
– Ми багато подорожували, поки діти були маленькими. Для мене водіння – це розслаблююча діяльність, я із задоволенням готовий їхати хоч кілометрів зо 1200. Сьогодні моя робота – це також моє хобі. Наприклад, якщо мені хочеться помайструвати, в готелі завжди знайдеться щось таке, що потребує ремонту. Якщо ж виникне бажання позайматися садівництвом, це також можливо зробити на землі площею майже десять гектарів. Косити газон, рубати дрова і навіть випікати – не чужі для мене заняття. Щодо останнього, наприклад, то в готелі по неділях традиційно випікаю млинці для гостей я. Якось одного разу на Booking-у ходили чутки, що в готелі “Дубки” директор власноруч готує цей десерт. Відтоді, принаймні 5 років, це так і залишається.
– Якій рисі в протилежній статі Ви віддаєте перевагу?
– Терпінню.
– Яку людську помилку Ви легко переносите?
– Довірливість, наївність.
– Якби була можливість, куди б Ви хотіли переїхати?
– До Португалії.
– У Вас є улюблена приказка?
– Перше враження справляється лише один раз. Хоча воно не завжди правдиве. Це скоріше життєвий досвід.
– Найболючіший спогад із Вашого життя на сьогодні?
– П’ять років тому, смерть мого брата.
– Даєте інколи волю емоціям?
– Іноді трапляється так, що я не можу стриматися.
– Чим Вас можна роздратувати?
– Брехнею, якщо мене обманюють.
– Як щодо планів?
– Я хочу пережити збитки, спричинені епідемією.
– Ваші мрії?
– Я би хотів, щоб мої сини реалізувалися, а члени моєї родини залишалися здоровими.
