Відверта, справедлива, сильна духом і водночас чуйна у спілкуванні з дітьми. Її учні – дуже важлива частини життя, вихованці завжди можуть розраховувати на підтримку своєї наставниці в будь-якій ситуації. У вільний час ця жінка із задоволенням подорожує, відкриває незвідані місця, але може провести час із користю та у приємній обстановці й удома. Знайомтесь, цього разу гостем рубрики «За кулісами» видання «Kárpáti Igaz Szó» стала вчителька угорської мови та літератури Берегівської угорської гімназії ім. Габора Бетлена Марія Кочіш.
– Чому з-поміж сотень професій обрали саме цю, зовсім нелегку професію?
– З самого дитинства мріяла стати вчителькою, легко завожу нові знайомства та маю – на думку – гарні комунікативні здібності. Жилки керівника зародилися ще у шкільні роки. Всі предмети любила, однак найбільшу зацікавленість викликала угорська мова та література. У виборі професії велику роль зіграли настанови мого колишнього вчителя мови та літератури, яка власне і привила любов до цього предмету.
– Яку школу закінчували та де здобували вищу освіту?
– Середню освіту здобула в Яношівській ЗОШ і лише через рік після закінчення школи вступила до Ужгородського державного університету. Будучи абітурієнткою, виконувала обов’язки піонервожатою при Яношівській ЗОШ, згодом мене перевели на аналогічну посаду до мого рідного села – Дідова, де пізніше вже займалася з учнями початкових класів. Педагогом працюю 32 роки, з них 20 – це вчителювання у гімназії.
– Наразі ми живемо у такому світі, де тенденції змінюються чи не щодня, і разом з ними змінюємося і ми, люди. На Вашу думку, як змінилися умови праці педагога за ці останні тридцять років.
– Дійсно, змінюється світ і разом з ним змінюємося і ми, вчителі, батьки та учні. Сучасний світ надає молоді більше можливостей, диктує набагато швидші темпи, сучасні діти «сидять» в Інтернеті вже з років відвідування дитсадка. Тому вчитель повинен завжди бути на висоті, аби привити любов до свого предмета. Але в будь-якому випадку, дитина завжди залишається дитиною, котру потрібно виховувати, проявляти любов та турботу до неї, знайти ключик до її серця.
– А Вам це вдалося зробити?
– На думку, здебільшого вдалося. Кількість дітей, з якими не змогла порозумітися, – мізерна.
– Часто спостерігаю, як вчителі прощаються зі своїми учнями. Ви як проживаєте цей момент?
– Наразі це питання дуже актуальне, саме цього року мала випускний клас. Відчуття такі, коли мати відпускає свою дитину у доросле життя. За сім років учні стануть частинкою мого життя, сподіваюся, що я теж їхньою. Прожити цей момент досить важко, але потрібно вміти відпустити. А потім тішуся їхнім успіхам, щаслива, коли вони створюють сім’ю… Адже вони для мене вони такі, як мої власні діти. Я підтримую зв’язок із багатьма своїми колишніми вихованцями і донині, і кажу всім, що вони можуть повернутися до мене в будь-який час із будь-яким проханням чи запитанням. З радістю допоможу кожному.
– Цьогорічне – перше літо, коли організація екскурсій з класом, табори були заборонені. Чи дають такі виїзди якісь плюси, заряди для вчителів?
– Діти по-різному поводяться в класі і під час поїздок. Завжди намагаюся повести свій клас туди, де вони можуть не лише побачити прекрасний краєвид, а й пізнати дива природи, культурну та архітектурну спадщину, які оточують нас. Мій випускний клас взяв участь на так званому Святі прощання, що проводився у м. Шумулеу-Чук (Румунія – ред.), і я помітила, що діти, які ніколи не цікавилася релігійними святами, також були зворушені подією, що відбулася в дусі єдності. Такі подорожі заряджають не тільки дітей, але й нас, педагогів. Цього року ми навіть не планували проводити екскурсії, але у майбутньому ми б дуже хотіли відродити цю традицію.
– У новому навчальному році Вам знову доручили класне керівництво над маленькими дітьми. Чи є викликом для такого досвідченого вчителя, як Ви?
– Тепер доля склалася так, що в моєму класі навчаються лише сільські діти. І так, працювати з п’ятикласниками завжди непросто, адже десятирічна дитина є все ще дитиною, і я швидше знаходжу спільну мову голос зі старшою віковою групою учнів. До маленьких потрібно ставитися більш по-материнськи, на кожну маленьку проблему, яка виникає, потрібно звертати особливу увагу. Багато з них проживають в гуртожитку, аби не доїжджати щодня, і їм пристосуватися до нового ладу життя ще важче, бо їм сумують за своєю кімнатою, своїм ліжка. Тому таким гімназистам потрібно приділяти більшу увагу. Але до всього цього потрібно звикнути. Незважаючи на мій запальний характер, я проявляю терплячість до них, особливо до першачків.
– Чи переживаєте за них?
– Звісно. Від учнів, що проживають у гуртожитку, щоранку питаю: як спали, що їм снилося. Питаю так, як це робить їхня мати.
– На Вашу думку, якщо – не дай Бог – знову запровадять дистанційне навчання, наскільки це відобразиться на успішності учнів молодшої вікової групи?
– Навіть якщо це станеться, ми дуже сподіваємося, що нам вистачить часу принаймні для знайомства. Період «звикання» триває місяць-два, протягом цього часу діти звикають до нового середовища та вчителів. Онлайн-навчання для десятирічних дітей може проводитися лише за допомогою батьків, мало шансів, що дитина самостійне сяде вчитися, вони ще цього не усвідомлюють. Ось чому проведення класних уроків, особисті стосунки між учнем і вчителем такі важливі.
– Чи потребує вчителювання точності?
– Так. Особисто я не люблю запізнюватися, це не типово для мене, і цього ж вимагаю від інших. Не звикла відкладати справи на останню хвилину, але до граничного терміну я виконую усі поставлені на мої плечі завдання.
– Вдома Ви теж не відпочиваєте, у сільській місцевості завжди знайдеться чим занятися…
– Це справді так, мені дуже подобається копошитися в городі, доглядати рослини. Відпочивши трохи після робочого дня, йду на город, де я можу виплеснути напругу, накопичену за день, ба більше це заняття приносить мені істинне задоволення. Того ж цього року у нас був хороший урожай, було всього потроху: огірки, помідори, перець, морква, цибуля, картопля та інші культури вродили на славу. Особливо пишаюся різновидами столового винограду. Насправді, все, що потрібно на зиму, вирощуємо самі. Моїй матері за вісімдесят, але вона все ще допомагає поратися по господарству.
– Приготування смаколиків – чий обов’язок?
– У робочі дні з роботи мама завжди чекає обіду, але на вихідних готую я, і ніколи не за рецептом, а більше на око, пробуючи все на смак. Я полюбляю куштувати нові страви, але з приготуванням традиційних страви теж не виникає проблем. Консервація – це одна з важливих моментів у готуванні, багато огірків, помідорів та перцю вже закладено в банки. Фрукти (полуниця, малина, вишня, черешня) переважно заморожуємо.
– Одна з ваших старших сестер має чотирьох прекрасних внучат. Як часто зустрічаєтеся?
– Всі вони проживають в Угорщині, останнім часом через ситуацію, яка склалася, зустрічаємось вкрай рідко. Однак, наприкінці серпня, на нашу найбільшу радість, їм вдалося приїхати. Старшій Богіці вже 13 років, справжній підліток, молодшим по вісім років, з ними ще можеш з ними погратися, Давид, наприклад, особливо любить розважатися зі мною. Найменшому два роки, він зараз маленький улюбленець в родині. В попередні роки літні канікули завжди проводили в нас, дітки дуже люблять свою бабусю,мою маму, бо вони їх завжди чимось смачненьким балує.
– За роки Ви побували у багатьох місцях, зустрічалися з чималою кількістю людей. Чи добре розбираєтеся в людях?
– Люблю спершу пізнавати людину ближче, перш ніж впустити її у своє життя, підпустити близько до себе. Хоча я легка у спілкуванні, але обережна, оскільки я не вважаю себе такою, що добре розбирається в людях, бували випадки, коли розчаровувалася в людях. У таких випадках я намагаюся уникати зустрічі з людиною, що спричинила недовіру.
– У Вас є друзі?
– У мене багато знайомих, але друзів – і того менше. Моїми найкращими друзями є мої сестри. У моєю оточенні є кілька колег, з якими ми добре ладимо. Ми, як правило, разом відвідуємо чудові курси, де крім тренінгів проводяться культурні програми. Хороша компанія теж є від’ємною частиною таких тренінгів, вечори голосні від розмов, будь то на професійні чи побутові теми. Крім цього, я обожнюю подорожувати, побувала у понад двадцяти країнах, і в кожній з них вабили мене своєю особливо красою, саме тому я повернулася б туди знов і знов. Якби мала таку можливість, я би здійснила кругосвітню подорож, першим маршрутом якого був би паломницький Ель-Каміно в Іспанії.
– Щоб життя не здавалося нудним, Ви берете також активну участь у суспільному житті краю: Ви є членом президії Демократичної спілки угорців України. Яку роль відіграєте у роботі спілки?
– Я є членом президії ДСУУ більше десяти років, займаюся питаннями освіти та культури, мене часто просять висловити свою думку, коли приймаються рішення щодо цього. Зараз, коли всі готуються до виборів, я теж оцінюю політичну ситуацію. Я – прихильник угорсько-угорської співпраці, і вважаю, що зараз власні інтереси деяких людей слід відсунути на другий план. Ми сподіваємось, що так буде і в майбутньому.
Чілла Гегедюш
Джерело: KISZó
