Відповідно до нового освітнього закону, який передбачає поступовий перехід на навчання виключно державною мовою, вже починаючи з цього навчального року близько 200 російськомовних дітей навчаються виключно українською.
Для навчальних закладів із російською мовою навчання відтермінування набуття чинності закону не стосувалося, поступовий перехід на нову форму навчання дозволили до 2023 року тільки представникам нацменшин, рідною мовою яких є мова одного з країн-члена ЄС. Така «поблажка» є результатом численних протестів та рекомендацій Венеціанської комісії. Натомість це суттєво ситуацію не змінює (хоча позитивні зрушення ще можуть відбутися!). Мова йде про те, що, відповідно до статті сьомої закону «Про освіту», усі школи, в яких навчання проводиться мовою національних меншин (школи з угорською мовою навчання не є виключенням), повинні перепрофілюватися на школу з українською мовою навчання. Закон передбачає: навчання рідною мовою може залишатися в 1-4 класах, і лише потім поступово запроваджувати навчання українською мовою, спершу збільшити кількість предметів, що викладатимуться українською мовою – на 20, а у старших класах – до 60 відсотків.
Відтепер у школах з російською мовою навчання предмети викладатимуться лише українською мовою, використання рідної мови дозволене лише у початкових класах.
Але щось не чути ні про які протести, обурення, повстання. Невже російськомовні українці змирилися з ситуацією? Зрештою, їм не так складно переключитися на українськомовне навчання, адже російська є однією зі слов’янських мов, до того ж, якщо вчитель промовить одне російське слово, це й не буде помітно.
А як же бути тим, чия рідна мова не споріднена зі слов’янською мовною сім’єю, тим, хто повністю “з нуля” починає вивчати українську мову? Їм, тобто і нам, угорцям, дається це набагато складніше, але цей факт нікого не хвилює.
Незважаючи на те, що освітня реформа спрямована на те, щоб представники нацменшин почувалися більш розкуто та мали рівні можливості у втіленні своїх мрій, мені здається, що ці «покращення» ще більше ускладнюють життя національним меншинам, ніж приносять їм користь. Адже у випадку, коли дитина не відчуває смак успіху, навчання для неї стане справжньою каторгою, вона не буде розуміти навчальний матеріал, їй потрібно буде просто заучувати, і в результаті успішність дитини стане нижчою, а невпевненість та байдужість братимуть гору.
Не заперечую, що кожен громадянин повинен володіти державною мовою, ба більше, підтримую думку про те, що білінгвізм – це духовне багатство. І у цій ситуації постає єдине питання: чи і справді це потрібно було вирішити саме в такий спосіб?
Чи досягнуть більшого успіху ті учні, хто розмовлятиме українською, але рівень їхньої культури буде нижчим, та чи стануть вони впливовими людьми?
Зрештою, якщо недооцінювати ситуацію, можна припустити, що в Україні світ належить брехунам, умільцям та корупціонерам, котрі уміють годувати обіцянками, але для цього потрібно володіти українською мовою.
Ріта Шімон
Джерело: KISZó/Фото: REUTERS/Гаранич Гліб
