Відкрита, надійна і самовіддана. Мати, бабуся, душа громади. Її наполегливість заслуговує на повагу, а справа її серця – плекати угорську культуру та традиції. Гостя рубрики «За кулісами» Кárpáti Igaz Szó – Ева Раті, психолог дитячого садка та керівник Великодобронського осередку Демократичної партії угорців України.
– Ви – психолог великодобронського дитячого садка «Сонячний промінчик».
– Я працюю психологом з 2006 року, але попри це займалася також і іншою діяльністю. Однак з січня цього року я повністю присвятила себе психології.
– За Вашою спиною – цікавий кар’єрний шлях…
– Після Великодобронської середньої школи мене прийняли на кафедру фізики Ужгородського національного університету. Після закінчення навчання я повернулася до рідного села, де мені вдалося влаштуватися на роботу відповідно до своєї освіти, а також я працювала вчителем-організатором. У 1995 році відчинив для мене свої двері Великодобронський реформаторський ліцей, директором якого я була впродовж десяти років. Пізніше я викладала там фізику. Тим часом я також обіймала посаду начальника управління етнічного сектору управління освіти, потім працювала методистом, а з 2016 року – заступником голови Ужгородської районної державної адміністрації. Озираючись назад, я з гордістю можу сказати, що я намагалася досягти найкращих результатів у всіх сферах.
– Уже в дорослому віці Ви обрали психологію, розкажіть про це.
– У 2008 році я закінчила кафедру психології Київського славістичного університету. Ця сфера зацікавила мене ще в період керування ліцеєм. Оскільки це була школа-інтернат, діти потребували також і духовного піклування, крім освоєння навчальної програми. Мене завжди цікавила психологія, тому я зайнялася цим.
– Протягом багатьох років Ви ще й представляєте інтереси громади.
– Я була представником Ужгородської районної ради упродовж 16 років. Успадкувала свою активну участь у соціальній роботі від своєї матері. Її приклад спонукав мене працювати для села, для громади, для збереження нашого угорського коріння. Як педагог я також вважала важливим показати хороший приклад і зайняти позиції щодо тих дій, які я вважаю правильними. Окрім того, як голова місцевого осередку Демократичної партії угорців України, намагаюся здійснювати цю діяльність якнайпрофесійніше, враховуючи інтереси громади.
– Розкажіть про свою сім’ю.
– Я живу в щасливому шлюбі з чоловіком більше трьох десятиліть. У нас двоє дітей, які обдарували нас п’ятьма онуками. Наша дочка також вивчала психологію і живе наразі в Сербії з родиною. Син пішов стопами батька: він став лікарем і працює кардіохірургом в Ужгороді.
– Ви типова… бабуся?
– Мені пощастило, що зараз я можу проводити більшу частину свого часу з онуками. Я увійшла в традиційну роль бабусі, намагаюся дати їм усе, що можу.
– Чи є у Вас хобі?
– Полюбляю займатися рукоділлям. Окрім роботи та сім’ї, вечорами освоювала кілька напрямів. Також люблю готувати, подобається активний і пасивний відпочинок. Їзда на велосипеді заряджає, прогулянки на свіжому повітрі також дають багато енергії.
– Ви коли-небудь задумовувались над переїздом за кордон?
– Мені пропонували роботу в Угорщині в 90-х, але чоловік не підтримав ідею переїзду, за що я досі нескінченно вдячна йому. У той час було боляче, що не можна було заробити на життя дорослій людині з вищою освітою. Але ні тоді, ні зараз у мене не виникало бажання покидати Батьківщину.
– Ви людина публічна?
– Саме такою себе вважаю. У минулому, якщо мій час дозволяв, я брала участь у громадських заходах, а два роки тому був сформований хор «Зелені віти» у Великій Доброні, членом якого я також є. З дівчатами та жінками, які, крім збереження традицій, також достойно проявляють себе у різних сферах життя, ми маємо намір передавати свою духовну спадщину нащадкам.
– Слідкуєте за модою?
– Я розвивала власний стиль протягом багатьох років. У наш час я віддаю перевагу зручному одягу.
– Ви терпляча?
– З плином часу я стаю все більш терплячою. До чужих навіть більше, але моя сім’я іноді страждає від цього.
– Ви прямолінійна?
– Однозначно, так. Я думаю, що мені ще є над чим працювати, щоб відполірувати цю негативну рису. Я намагаюся скористатися порадою «порахуй до десяти, перш ніж ти говориш», оскільки слова, які виходять раптово, іноді можуть бути образливими.
– Ви визнаєте свої помилки?
– Мені раніше було соромно, коли я помилялася, але тепер усвідомлюю, що ми не принижуємо себе в очах інших, визнаючи свої помилки.
– Добре розбираєтеся в людях?
– На мою думку, так. Психологічна освіта та мій багаторічний досвід допомагають у цьому.
– Та Ви все ж довірлива.
– На жаль, так, все ж. Виходячи з себе, я вважаю, що кожна людина може бажати лише добра для іншої. Бувало, що я розчаровувалася, але зараз я можу це сприйняти.
– Легко пристосовуєтеся?
– Так. Вже легше готова іти на компроміс.
– Гнів тримаєте довго?
– Я б не сказала так, але раніш мені важче прощати. З часом я також стала м’якшою в цьому напрямі.
– Ви вірите в Бога?
– Так. У дитинстві мої бабусі та дідусі навчали мене правильно слухати слово Боже, поведінки, дозволеної в храмі. Щоденно читати Біблію я стала в Реформатському ліцеї. Я також намагалася виховати своїх дітей у релігійному дусі.
– Які ваші цілі?
– Я була б рада, якби мікрорегіон Великої Доброні був успішним. Я хочу докластися до того, щоб центр та прилеглі населені пункти могли процвітати. Нас сюди Бог послав, тому наш обов’язок дбати про довірену нам громаду.
Іветт Чуга
