Скромна, але рішуча, душа сім’ї, її опора. Музика полонила вже в юні роки, не виникало навіть питань, що обере цей шлях. У вільні години полюбляє побути наодинці, щось почитати, підібрати мелодію до віршів. Сьогоднішня гостя Кárpáti Igaz Szó – викладачка теології, керівниця хору, членкиня народного ансамблю “БоржаВарі” Еріка Ковач.
– Пані Еріко, з дитинства живете під чарами музики і співу?
– Я народилась у Варах в робочій сім’ї і вже змалку вважала важливим навчання, у тому числі й музиці. Мали вдома піаніно, але я не хотіла іти цим шляхом, мріяла стати лікаркою або дослідницею. З 5 по 9 клас це збереглося. Проте, коли не склала вступні іспити до Берегівського медучилища, мрії розсипались. Тепер вірю, що Господь так спрямував мою дорогу, щоб обрала не медичний фах, а повністю віддала себе музиці. Диплом отримала в Ужгородському культпросвітучилищі.
– Де почали працювати?
– Першим визначальним рішенням у моєму житті стало створення гурту “Кредо”. Навчалася на 3 курсі, коли отримали нового диригента в особі Йожефа Івашковича. На одному із занять проспівали кілька пісень з відомого збірника. Так у групі народився гурт “Кредо”. Скажу відверто: після школи з російською мовою викладання лише тоді пізнала красу угорської мови, мелодійність віршів на ній, глибину прозових творів. Це стало визначальним у тому, хто є я зараз, загалом для всього життя. “Кредо” пройшов гарний шлях, я вийшла з колективу після народження третьої дитини. Відповідаючи на запитання, після закінчення училища почала працювати у Варівській школі мистецтв, але моя трудова діяльність там була досить короткою. З чоловіком разом створили фондову музичну школу в Рафайнові й там почали займатися з дітьми.
– Отже, попри все встигли вийти заміж. Де познайомилися з майбутнім чоловіком?
– У культпросвітучилищі. Одночасно вступали, були в одній групі, спочатку товаришували як однокурсники, потім дружба переросла в кохання і через кілька років ми одружилися. Тепер уже 20 років разом.
– За цей період у вас народилось четверо чудових і талановитих дітей…
– Це так. Нашому первістку Даніелу вже 19. Його багато хто знає як першу скрипку народного ансамблю “БоржаВари”, а ще як лауреата музичного конкурсу юних талантів “Піднялася пава”, де він у 2015 році здобув срібну нагороду та приз “Найкращий закордонний виконавець”. Тепер мав складати випускні іспити в Ніредьгазі, коли б не завадив карантин – екзамени перенесли на осінь. Абігель теж уже велика дівчинка, їй 15. Вона солістка, виконавиця народних пісень, так само любить і автентичні танці. Тут можу трохи “погордитися”: донька серед численних претендентів виборола роль Рейки у проекті “Король Іштван йде до школи”. Томашу 13, він теж музикант, з семи років грає в нашому ансамблі на контрабасі, спочатку вимушений був стояти на стільчику, щоб дотягтися до громадного інструмента. Після кількох років перерви народився Арон, йому зараз 7. Він закінчив перший клас. Зрозуміло, з материнським молоком хлопець “всмоктав” і любов до музики, грає на скрипці, у нього чудовий чистий голос. Однак заявив, що не буде музикантом, хіба на рівні хобі.
– Знімаємо капелюха перед матір’ю, яка виростила чотирьох таких дітей. Дав Господь витримки для цього?
– Без неї це було б неможливим, лише з нею та любов’ю. Так звикли до того, що нас шестеро, коли хтось відсутній, вже відчуваємо: чогось бракує. Але найважчий тягар у способі життя: підготовка до концертів, поїздки, виступи, і все це треба “віддиригувати”. Мабуть, останнє втомлює найбільше.
– Коли було легше бути мамою – при появі первістка чи народженні наступних дітей?
– З появою третього і четвертого малюків. З Даніелем потренувались, з Абігель стали більш рутинними, а з наймолодшими вже все йшло, як по маслу. Правда, хвилювання за кожну дитину завжди присутнє, таке життя. Останнім часом багато допомагає по господарству Абігель, вона моя права рука: порається на кухні, пече, варить, прибирає, коли не маю часу, займається з Ароном, виступає в хорошому розумінні цього слова в ролі мами. А Шандор така моя половинка, яка, крім любові, забезпечує нам захист, безпеку і впевненість. Усе обговорюємо разом, проблеми теж намагаємося вирішувати спільно, звичайно, з допомогою Господа.
– Звикли відкладати щось на потім?
– Так. Приміром, відкладаю із дня на день складання одягу, бо з часом це набридає. Але я не та людина, яка переступає встановлені межі: коли щось потрібно зробити у визначений термін, раніше не виконаю, проте у намічений період вкладаюся.
– Коли сім’я Ковачів хоче трохи відпочити від буднів, чим займається?
– Не дуже збираємося компаніями, краще, залучивши батьків, відпочиваємо родиною. Але для мене найкраще відключення від справ, коли можу побути наодинці. Дуже люблю читати, одночасно навіть кілька книг, різної тематики, залежно від настрою. Зараз перечитую Калмана Міксата, Стендаля. Інше улюблене заняття – підбирання мелодій до віршів.
– Добре розбираєтеся в людях?
– Гадаю, що так. Натомість не дозволяю розпізнати себе. Я не настільки відкрита, щоб мене зразу “розкусити”. Важко комусь довіряюся.
– Любите сюрпризи?
– Ні. Прагну своєчасно підготуватися до справи, хай це буде день народження чи прийом гостей. Все це професійно організувати, щоб наприкінці не мати жодних неприємних сюрпризів. І якщо все відбувається так, як спланували, це додає почуття безпеки.
– Гурт “БоржаВари” виступає на багатьох заходах. Як бачите у цьому плані нинішнє літо?
– Я, на відміну від багатьох, не була у сварці з карантином. Звісно, це не означає, що не мали негативу, але досягли достатньо й позитиву. За останні місяці сім’я разом снідала, обідала, вечеряла, а це багато чого вартує. Вдалося завершити чимало відкладених господарських справ. Спорудили три скелясті городи. Думаю, що нинішнього літа будемо вдома, виступи, ймовірно, перенесуться. Можливо, у серпні на кілька днів поїдемо відпочивати до невеличкого угорського села.
