Готова прийти на допомогу, безпосередня та доброзичлива. Колегіальність ставить вище амбіцій керівництва, вона прагне досягти співпраці своїм прикладом. Крок за кроком вона йшла до своєї мрії, в чому їй постійно допомагала родина. Гість рубрики «За кулісами» «Кárpáti Igaz Szó» – Ержебет Куцик, керівниця кафе «Ержебет» у Шишлівцях.
– Тривалий час уже торгівля та індустрія гостинності є Вашим основними заняттями.
– Я ледве пригадую початки. Спочатку ми продавали у власному дворі. На рубежі тисячоліття нам вдалося придбати нерухомість, де зараз працює наш бізнес. Поступово ми рухалися вперед, на відкриття нового продуктового магазину знадобилося шість років. Пізніше ми добудували приміщення, щоб мати змогу обслуговувати клієнтів у більшому залі.
– З часом Ви розширювалися.
– Це вірно. Ми також хотіли займатися гостинною справою, тому, як тільки у нас з’явилася можливість, ми відкрили кафе біля магазину та облаштували на поверсі невелику банкетну кімнату. У той час на заходах танцювати було дозволено виключно на першому поверсі. Тому в 2013 році ми добудували крило.
– Втілення вимагало великої наполегливості.
– Самотужки та за підтримки моєї родини мені вдалося вийти на цей рівень. Чоловік допомагав у всьому, тягар втілення моїх ідей тиснув на його плечі. Я завжди витрачала розсудливо, безперервне будівництво передбачало багато матеріальних та фізичних витрат. Я склала список пріоритетів, і бізнес був першим у тому списку. Все інше могло йти лише потім, наприклад, ми не багато їздили за життя. Однак потроху ми рухалися до своєї мети. Я успадкувала любов до праці від батька, багато хто говорить мені, що я – рабиня роботи.
– Ви рішучий керівник?
– Я не типовий начальник. На мою думку, такими народжуються. У той же час життя багато чому навчає. Я виконую свою роботу добросовісно, тому очікую цього ж і від підлеглих. Я не роздаю вказівок зайвий раз, однак, якщо я щось прошу, я очікую, щоб це було виконано.
– Чи дієвий такий підхід?
– Мені здається, що так. Я намагаюся забезпечити комфортні умови для безперешкодної роботи.
– Добрий торговець – який він?
– Напевно, не такий, як я. Я б сама не нав’язала навіть сірника покупцю. І абсолютно немислимо, щоб на полицях був протермінований товар.
– Розкажіть про Вашу родину.
– Ми з чоловіком виховали двох хлопців. Вони обоє створили сім’ю, подарувавши нам по двох онуків. Старший син, Андрій, оселився в Сюрте. Молодший, Іштван, залишився в Шишлівцях. Мої невістки – Каталін та Олександра – готові допомогти, я можу завжди розраховувати на них в організації заходів. Серце матері радіє, бо вони живуть в любові, так же виховують і діток. Це для мене означає, що ми показали для них хороший приклад.
– Як проходять моменти з онуками?
– На жаль, на це впливає і брак часу. Старіші онуки ходять до школи в Шишлівцях, тому ми часто зустрічаємось. Вони обоє вчаться грати на фортепіано, вони дуже вмілі. Молодші часто заходять до магазину, щось малюють, розмальовують, а потім презентують свої творіння.
– Хтось успадкував вашу пристрасть до торгівлі?
– Здається, так. Мій син Андрій орендує магазин у Сюрте.
– Ви переживаєте за все?
– Я намагаюся роздивитись позитивні сторони речей, але нинішня ситуація мене трохи лякає, хоча я смілива людина, і останні тридцять років це довели.
– У вас багато друзів?
– Так. Їх було більше, але багато хто переїхав за кордон, тому стосунки з багатьма з них послабилися. Однак у родині стосунки тісні. Ми любимо компанію, святкування – невід’ємна частина нашого життя.
– Ваше хобі?
– Кондитерська справа. Це бажання розвинулось у мені після закінчення початкової школи, але потім я не наважилася взятися за оволодіння кондитерською справою. Через багато років відновилася пристрасть до виготовлення тортів. На той час продуктовий магазин та кафе вже працювали, я мала на меті здійснити старі нові плани. Врешті-решт одна молода жінка навчила мене основ, а згодом я вдосконалила свої знання.
– Це означає, що вам подобається займатися креативністю?
– Мені більше до вподоби, коли клієнти мені чітко говорять або навіть показують на фотографії побажання щодо оформлення тортів. Завдяки сучасним технічним можливостям 21 століття це легко робиться, а межа ідей та бачень – це зоряне небо.
– І Ваша професія, і Ваше хобі вимагають терпіння.
– Я однаково підходжу до обидвох справ. Багато людей запитують, як я можу стільки возитися, коли готую щось особливе. В такому разі я відповідаю, що потрібно любити те, що робиш, щоб тобі не було важко це зробити. Іноді, крім ведення бізнесу, я виготовляю до двадцяти тортів за вихідні.
– Вам властиві професійні ревнощі?
– Зовсім ні. Насправді я особливо рада бачити молодих людей, які успішно працюють у своїй професії, та тих, хто іде до своєї мрії.
– Чи трапляється, що забуваєте?
– Іноді, через багато справ, бувало, що якась зустріч чи замовлення вилітали з голови. Щоб уникнути незручностей, я намагаюся все записувати.
– Як ви проводите вільний час?
– У мене мало вільного часу. Коли якраз не печу торт, я поспішаю в магазин. Однак сердечна розмова з подругами завжди гріє душу. Щоправда, через “життя в магазині” ми можемо вирішити це лише таким чином, що я відвідую їх.
– Які Ваші цілі?
– Ми хочемо найняти постійних кухарів, щоб забезпечити постійну турботу про наших гостей. Крім того, терасу було б добре відремонтувати та облаштувати.
– Якби ви могли загадати одне бажання до Бога, що б це було?
– У такому випадку я б подумала лише про свою сім’ю. Нехай серед них панують здоров’я, мир, любов і віра.
Іветт Чуга
