Реформатський священник, директор духовного навчального закладу. Батько чотирьох дітей. Надзвичайно рухливий, у вільний час доглядає за фруктовими деревами. Товариський і добре інформований священослужитель нинішнього року відзначатиме 40-ліття. Сьогоднішній гість Kárpáti Igaz Szó – пастор реформаторської громади Батьова й водночас директор-духівник Великодоброньського реформаторського ліцею Гейза Качов.
– Коли вирішили, що станете священником?
– Це сталося у Великоберезькому реформатському ліцеї. У 1999 році розмірковував, який фах обрати, куди і в якому напрямку йти далі. Учитель математики пропонував свій предмет, викладач угорської рекомендував зупинитись на цій ниві. Багато молився Господу, аби він вказав мені правильну дорогу. У Біблії прочитав, що Син Божий казав: “Я покликав тебе, зробив своїм слугою”, а в іншій проповіді – “Тебе чекають острови”. Зрештою, поступився поклику і сказав Отцю: “Якщо успішно складу іспити, йтиму далі цим шляхом”. Стовідсотково не був упевнений в собі, тому подав документи і в Закарпатський угорський інститут. У Дебрецені зі 120 можливих отримав 119,5 балів. Господь здійснив моє прохання, іспити пройшли відмінно, взамін пообіцяв стати священником.
– Ви корінний житель Батьова чи сюди вас привели службові обов’язки?
– Народився в Гаті. У 2005 році був помічником священика у Батьові біля отця Яноша Сантова. Через рік став духівником ЗУІ. У 2010-му служив у Великобританії, а у 2012-му на запрошення реформаторської громади Батьова повернувся сюди, бо звільнилося місце священика.
– Розкажіть, будь ласка, про сім’ю.
– Дружина Дора Сабов народилася у Блажієві, викладає теологію. Побралися в 2005 році. Дуже радий, що саме її отримав від Господа в супутницю. У нас чотири доньки. Анні – 14, Болгарці – 12, Жофії – 7, а найменшій Шарі незабаром виповниться рік.
– Як потрапили до Великобританії?
– Мій викладач англійської мови був волонтером з Туманного Альбіону. Ще студентом він запросив мене на два тижні погостювати у Сполученому Королівстві. Потім у 2010 році він запропонував мені вільне місце священника у їх реформатській громаді. Був оголошений конкурс на посаду, але ніхто не відгукнувся, тому колишній наставник згадав про мене. Спитав у дружини, чи із двома маленькими дітьми погодимося на подорож? Ми завжди хотіли жити за кордоном, але для цього є можливість тоді, коли діти вже вилетіли з родинного гнізда або ще маленькі й не ходять до школи. Молились Господу, який закарбував нам у серці цитату Мойсея, згідно з якою Святий Отець покликав до себе і Авраама. Пізніше зрозумів: ще під час вибору майбутньої життєвої стезі Ісус нагадував, що мене чекають острови. Поки ми думали, запропоновану посаду вже заповнили. Проте, інший студентський товариш теж мав вакансію в Англії – потрібно було займатися з вихідцями зі Східної Європи. Там діяли чотири реформатські громади із двома священнослужителями. Я мав займатися роботою соціальної місії. Потім одного колегу перевели в інше місце, другий через хворобу вийшов на пенсію і всі справи впали на мої плечі. Із дружиною домовились, що будемо в Англії до тих пір, поки старша донька не піде до школи. Це стало актуальним у 2012 році.
– Чим відрізняється тамтешнє життя від нашого?
– Там панують зовсім інші стосунки. Люди не вимушені працювати на 2-3 роботах, а потім ще вдома обробляти землю. Із заробітної платні можна пристойно жити, навіть дозволити собі літню відпустку. Питав у колег, якими будуть мої завдання на новому місці. У відповідь почув: “Не хвилюйтеся, знайомтесь з навколишнім, займайтеся сім’єю”. У нас люди до такого не звикли. Якщо когось візьмуть на роботу, зовсім не таке ставлення до нього.
– Важко було знову звикати до закарпатських буднів?
– Так. Два з половиною роки – це досить тривалий період. За цей час ми включилися у звичний для Великобританії ритм життя. Коли у першу відпустку приїхали додому, багато що здалося незвичним. Дивувало, приміром, які у нас високі ціни у порівнянні з тими, що діють у Сполученому Королівстві. З тих пір в Україні все лише й надалі дорожчає. Радувало одне: на мене чекала надзвичайно хороша громада. Окрім цього, важкохворий батько. Мені хотілося бути поруч із ним, поки це можливо.
– Нині паралельно трудитесь і директором-духівником. Які ваші завдання в цьому амплуа?
– Займаю цю посаду із квітня 2017 року. Серед пріоритетів – духовне виховання дітей, організація проповідей та благовінь, піклування про душевний стан викладачів та їх підопічних. Зв’язками навчального закладу з єпархією теж займаюсь я.
– У чому відрізняється життя родини священника від інших сімей?
– Насамперед тим, що священник має переважно роботу тоді, коли всі інші відпочивають. Вечорами, коли діти вдома, татові треба йти. Під час свят ми теж зайняті…
– Як вдається всі ці завдання згармоніювати?
– По-перше, біля мене завжди поруч вірна дружина, яка допомагає у всьому. Приймає повідомлення, організовує їх виконання. Був у моєму житті період, коли треба було реалізовувати одночасно декілька завдань. Коли працював духівником ЗУІ, виконував і обов’язки заступника голови молодіжної реформатської організації Закарпаття (KRISZ), мав у виші заняття з теології, служив помічником священника у берегівському реформатському храмі, викладав у Великоберезькому ліцеї. Діти тоді були ще маленькими, це був складний період для нас, але витримали завдяки раціональному розподілу часу та благословінню Господа.
– Зустрічаєтеся зі своїми вихованцями не лише як директор, а й готуєте їх до конфірмації, тобто першого залучення до церкви. Яким чином можна якнайшвидше знайти стежку до дитячих сердець, їх розуміння?
– Завжди кажу, що найважливіше – особистий приклад. Це одна справа навчити чомусь, провести благовіння, передати основи катехізму. Гадаю, набагато важливіше праведне життя, яке бачить молодь.
– Любите подорожувати?
– Так, а ще сидіти за кермом. Тоді маю можливість замислитись, молитись.
– Маєте улюблене місце?
– Полюбляю їздити за кордон. Коли навчався у США, нас повезли у Флориду. Залишились незабутні враження на все життя. Берег океану з білим піском, пальми, у садах – басейни з підігрівом. Мрію побувати в Африці, взяти участь у сафарі. З дитинства обожнюю тварин.
– Хобі?
– Кілька років тримав декоративних голубів, але з цим потрібно було розпрощатися. Тепер займаюся вирощуванням фруктових дерев. Подвір’я парафії вже все засадив абрикосами. Хотів би закласти плодовий сад для нашої громади, вже маємо і земельну ділянку під нього, тільки вивчаємо, якими деревцятами вартує її “облагородити”.
– Наскільки ви терплячий?
– Заради цього вимушений ще молитися. Дружина теж каже, що я не досить терплячий до дітей.
– Ви довірливий?
– Можливо, що я наївний. Але у людей завжди шукаю позитив.
– Чим можна вивести вас із рівноваги?
– Напевно, супереченнями.
– Наступні цілі?
– Відчуваю: я на своєму місці. Хотів би вироситити своїх дітей і відправити їх у самотійне життя. Було б також добре, якби Господь дав нашій громаді більшого зростання і поглиблення віри.
Тюнде Бара