Багатогранна, креативна особистість, у якій сплелися самовпевненість та продуманість. Ця дівчина не боїться нічого нового, однією з головних її рис характеру – здатність присовуватися до будь-якої ситуації. Так можна коротко охарактеризувати гостю рубрики «За кулісами» «Kárpáti Igaz Szó» виховательку дитячого садка та педагога музики дитячого садка с. Паладь-Комаровці «Казковий замок» Ренату Іґнац-Лашкоті. Даваймо познайомимося з нею ближче.
− Замість викладання угорської мови Ви обрали виховну діяльність, чому?
− У Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ навчалася за спеціальністю «Угорська мова та література» та «Англійська мова та література». В мене ніколи не пропадало бажання працювати з дітьми, але в той час можливості працювати вчителем у мене не було. Натомість музика супроводжувала все моє свідоме життя. Тож не дивно, що я стала педагогом музики. Звичайно ж, для цього я почала опановувати відповідний фах – наразі здобуваю освіту в інституті за спеціальністю «Дошкільна освіта». Крім того, вже другий рік вдосконалюю свої практичні знання, працюючи у дитячому садку «Казковий замок» в с. Паладь-Комаровці.
− Любов до музики – це сімейна традиція?
− Можна і так сказати. Дідусь був актором, а батьки – танцюристами, а я у дитячому віці кожну річ, яка потрапляла мені в руки, використовувала як мікрофон. Мені дуже подобалося ходити в дитячий садок, адже ми там вивчали купу віршів, пісень та танців та демонстрували свої декламаторські та акторські здібності. Ця любов до дитячого садка була навіть дуже доречною, коли я так би мовити «застрягла» в закладі ще на один рік, бо мої батьки просто-напросто забули записати мене до школи. Пізніше мені довелося обирати між музичною та танцювальною школою, і я обрала музику.
− Наскільки мені відомо, ви були учасницею і музичного колективу.
− У студентські роки виконувала пісні різних жанрів. Спершу була рок-музикантом, а згодом продовжувала музичити в акустичному стилі. Закінчивши навчання, я була учасницею гурту «Ностальгія», щоправда, репертуар, який ми виконували, сильно відрізнявся від попередніх стилів.
− Кілька слів про свою родину…
− Зі своїм чоловіком познайомилася в мережі Інтернет. Зблизив нас додаток «Скайп», а у 2013 році ми одружилися, створили сім’ю. Народилося у нас двоє діточок: старший Даніель у вересні піде у перший клас, а молодший Крістофер ще відвідує дитсадок.
− Чи готувалися Ви стати мамою двох хлопців?
− Якраз навпаки. Завжди мріяла про дівчат.
− З маленького містечка Ви перебралися жити у ще менше село.
− Я – корінна берегівчанка. Прийняла позицію: куди Боженько направить, там і буду давати собі раду. Щоправда, важко було вирватися зі звичного оточення, родини та друзів, але ця відстань присутня більше на фізичному, аніж душевному рівні.
− Чи легко Вам було влитися у нове оточення?
− Чесно кажучи, на початках було важко звикнути. Після суєти міста село для мене було трохи затісним, оскільки на той час у Малих Селменцях функціонувала всього лише одна піцерія.
− Чи є у Вас хобі?
− У вільний час надзвичайно люблю випікати торти, цю любов я також «успадкувала» від батьків. Але якби хтось кілька років тому сказав, що я буду цим займатися, висміяла б. Моя мама пече тістечка, свого часу я частенько допомагала мамі вимішувати креми і робити глазур. Частенько брала на себе обов’язок помити цілу гору посуду, що залишалася після процесу приготування тортів. І через це лише сама думка про випікання викликала відразу. Перші торти приготувала на день народження дітей, згодом почала отримувати замовлення від знайомих.
− Чи полюбляєте Ви експериментувати?
− Так, навіть занадто. Я завжди випробовую щось новеньке, що з’являється на полицях магазинів. Останнім часом все частіше почала цікавитися нарощуванням штучних вій, техніками манікюру та макіяжу.
− Ви вважаєте себе креативною людиною?
− Відчуваю себе такою. Також намагаюся побувати заняття з дітьми таким чином, щоб це було різноманітно та оригінально. Я з гордістю можу сказати, що на районному конкурсі дитячих садків моя група стала срібним призером медаллю.
− Чи легко Вас вивести із себе?
− Моя робота вимагає терпіння, але з дітьми часом буває важко. Іноді й мій терпець уривається, але для цього потрібно добряче постаратися, вийти далеко за межі допустимого.
− Ви той тип батьків, котра за все і завжди переймається?
− Частково. Не біжу їм на допомогу щоразу, коли падають, а намагаюся виховувати їх і пояснювати їм наслідки їхній дій.
− Ви сувора?
− Після певної межі – так.
− Чи полюбляєте Ви сюрпризи?
− Тільки тоді, коли вони наповнені позитивом.
− Давати чи отримувати?
− І те, й інше. На мою думку, давати також добре. Торти почала готувати не через те, що хотіла розбагатіти. Якщо побачу, що замовник потребує більшого торта, але не має достатньо грошей, я можу зробити йому знижку без його відома. Крім того, я регулярно беру участь у благодійних балах.
− Чи стежите Ви за модою?
− Ні. Зазвичай я одягаюся за власним стилем. Як і більшість жінок, обожнюю сумки та взуття. Однак моєю особливою рисою є любов до капелюхів.
− Іншою слабинкою жінок є точність.
− На жаль, це моя «хвороба». Десять років тому я запізнювалася на всі зустрічі, але з часом це змінилося. Нині вже намагаюсь краще розпланувати свій день і вчасно виконати усі покладені на мене завдання.
− Ви романтик?
− Так, навіть занадто.
− Наскільки може пристосуватися до ситуації?
− Повною мірою. Будь-які плани можна змінити, це залежить виключно від людини. Завжди шукаю компроміси.
− Як відноситеся до читання?
− Читати я не люблю, але можу визначати, яка книга вартісна уваги, а яка – ні.
− Якого Ви віросповідання?
− Охрещена в греко-католицькій церкві, але все життя ходила до реформатської церкви. Проте з чоловіком вінчалися у греко-католицькій церкві. Коли маємо час, намагаємося відвідувати богослужіння.
− Ви колекціонер?
− Так, але в рамках розумного. Запасаюся лише тим, що вважаю за потрібне мати в домі, все, що зайве чи вийшло з ладу, одразу викидаю.
− Ви максималіст?
− На думку інших, так, однак я не вважаю себе такою. Ставлю перед собі завдання, які намагаюся виконувати якомога краще.
− У Вас багато друзів?
− Старі друзі вже розвіялися. На жаль, у селі не так багато молоді, тож коли я переїхала сюди, моєю єдиною подругою стала чоловікова сестра, котра розмовляла виключно українською. Ми руками-ногами пояснювали одна одній, що хочемо висловити, оскільки я на той час ще не розмовляла українською. І все ж таки ми шукали компанію одна одної, однак тепер ми обидві розуміємо як угорську, так і українську мову.
− Яка риса характеру людей може Вас роздратувати?
− Дволикість. Я – людина відкрита, говорю те, що думаю. Доводилося вже і розчаровуватися в людях.
− Чи є у Вас мета?
− Більше мріб. Цілі завжди знаходяться. Хочу жити у власному будинку разом із чоловіком, а пізніше маю на меті придбати автомобіль.
− Якщо мали б можливість загадати бажання, щоб це було?
− Не вірю у забобони про золоту рибку. Якби й бажала, то просила б благословення на дітей та свою родину.
Іветт Чуга
KISZó
