Це, фактично, залишок стіни древньої скелі. Вода, яка сотнями тисяч років стікала по схилу гори, поволі розчиняла м’які вапняки, промивши, з часом, понори. Крізь ці понори, дощові і талі води стікали вниз по скелі до ріки, розширюючи їх і перетворюючи на печери. Збільшення внутрішньоскельних порожнин у розмірах призвело до обвалу скелі, залишивши по собі тільки арку – теперішній карстовий “міст”.
Він являє собою дві взаємно перпендикулярні арки: велику і малу. Внаслідок такого розташування видається, що уся споруда стоїть на трьох “ногах”. А по центру арки розташувався своєрідний “комин” – вертикальна шахта, якою колись до печери стікала вода. Природні стихії – вітер і вода, відшліфували поверхню карстового “мосту”, згладивши усі сліди давнього обвалу.
Творять “міст” пелітоморфні вапняки, яким притаманна дуже щільна дрібно- і тонкокристалічна будова. Ці вапняки утворились у юрському періоді, понад 150 мільйонів літ тому, коли на теренах теперішніх Карпат вирували хвилі океану Тетіс. Цікаво, що в Українських Карпатах вапняки не є широко розповюдженими – більшість гірських масивів складена флішем (пісковиком). Вапняками і мармурами, здебільшого, утворені Мармароські і Чивчинські гори на півдні, та Вулканічні Карпати на заході.
Зі скелі Чур, на якій знаходиться карстовий “міст”, відкривається чарівний краєвид на долину річки Мала Уголька і однойменного села. Верхів’я цієї ріки є унікальною природною екосистемою – чи не останнім осередком букових пралісів у Европі.
