У дитинстві наближення новорічних свят викликало у нашій душі якийсь особливий трепет. Цей період для багатьох із нас був очікуванням дива. Стаючи дорослими, ми не завжди уміємо зберегти у собі це відчуття, але як би там не було Різдво для більшості – це дім, тепло та затишок.
“Закарпатський кореспондент” поспілкувався з однією з ужгородських майстринь, яка власними руками створює справжній новорічний настрій собі та близьким. Євгенія Мучичка переконана, що речі, які оточують людину у повсякденному житті, мають особливу силу, а гармонія і затишок у домі до певної міри залежить і від краси та поєднання цих речей. Дівчина постійно удосконалює свою техніку в’язання, вигадуючи собі щоразу нові завдання. Про те, як з’явилася ідея в’язати новорічні іграшки та чому різдвяне дерево – це не обов’язково традиційна ялинка – читайте у нашому матеріалі.
“Перший млинець – нанівець”: про те, як народилось нове захоплення
Захопилась в’язанням у студентські роки, в основному це були светри, шапки, шарфи. Першим виробом був білий светр, який переробляла кілька разів, бо клята пройма для рукавів ніяк не виходила. На випускний в університеті вдягла власноруч в’язану сукню. Мені досі здається, що я виглядала достатньо стильно.
Впевнено можу сказати, що любов до рукоділля – то від бабусі. Добре пам’ятаю, як вона постійно щось шила-в’язала – і нам, і односельчанам.
“Просто не могла зупинитися, бо в’язання дуже затягує і заспокоює мене”
Ідея в’язати подушки для інтер’єру з’явилась випадково. У дідовій квартирі, куди переїхали з чоловіком, були якісь диванні подушки – вишиті, але мені аж ніяк не пасували. Тому було прийнято рішення зв’язати наволочки з арановими візерунками (бачила дуже вдалі приклади у h&m, здається). Через якийсь місяць тих подушок розвелось, напевно, не менше десятка – у декретній відпустці було достатньо вільного часу, виявляється.
Якось у грудні, напередодні різдвяних свят, коли вітрини кав’ярень та крамниць вже були прикрашені, ми з колегою гуляли з дітьми десь у центрі міста. Я захоплювалась святковими декораціями і водночас сумувала, що мені така краса, на жаль, не по кишені. На що подруга зауважила, що десь у квіткових магазинах бачила кульки з пінопласту, тому і своїми руками можна спробувати щось зробити.
Такі іграшки, до речі, мають ще одну перевагу – можна не переживати за їх цілісність після падіння на підлогу. Першими клієнтами, звичайно, стали сестри. З того часу і дотепер незмінним різдвяним декором кав’ярні, де вони варять найсмачнішу в Ужгороді каву, є гілочки, прикрашені моїми іграшками. Правда, цього року, чи то через бажання поекспериментувати, чи під впливом модних тенденцій, я вирішила зрадити біло-червоним традиціям і виготовила спеціально для них набір у нетрадиційній кольоровій гамі.
Мені подобаються ідеї зі створення усіляких еко-ялинок замість справжніх дерев. Не думаю, що запах хвої є вирішальним для новорічного настрою. Щодо мене, то найчастіше я використовую звичайні гілки з лісу, які формою нагадують дерева. Не зрубую їх, а беру ті, що лежать на землі.
“Не іграшками єдиними”: завдяки ютубу я опановую нові техніки в’язання
Звісно, моя творчість не обмежується самими лише іграшками. Та й, відверто кажучи, в’язати їх навесні чи серед літа немає особливого натхнення. У ці періоди я зазвичай повертаюсь до своїх улюблених подушок.
Якось сидячи з донькою на лікарняному і гортаючи інтернет, мені у голову прийшла ідея спробувати плести макраме. Я і раніше звертала увагу на чудові елементи декору в інтер’єрі, виконані у цій техніці, проте вона мені здавалась китайською грамотою.
Отже, знайшла в мережі та переглянула кілька уроків для початківців, спробувала – і у мене вийшло! Через кілька днів я вже плела своє перше велике панно, повторюючи, звісно, усі настанови тренерки з відеоуроку. Важко передати, якою була моя радість від того, що навчилась робити щось нове!
Серед моїх робіт у техніці макраме особливе місце займає крісло у стилі бохо, каркас для якого виготовив мій чоловік, який усіляко підтримує мене у всіх творчих починаннях. У одній з кімнат на мене вже досить довго чекає невеликий ткацький верстат, виготовлений ним же (колись я доберусь і до нього). Жоден наш сімейний похід у гори чи у ліс не обходиться без збирання гілок, які слугують потім основою для нового панно чи для світильника, кронштейни для яких також виготовляє Андрій.
Звісно, я працюю, як і більшість людей, по 40 годин на тиждень. Через це часу для творчості залишається обмаль. Тому щойно випадає слушна нагода – одразу беру в руки спиці. Якщо зранку на зупинці ви побачите дівчину з спицями в руках – не сумнівайтесь, це я.
