Скромний, дружелюбний, охоче розповідає про виноробство і свою професію. Сім’я для нього дуже важлива, але знає: потрібно багато працювати, щоб забезпечити родину всім необхідним, а для цього часом треба чимось жертвувати. Однак коли є можливість, то вільні години проводить з сім’єю. Відключитися від буднів може на березі річки чи водойми під час рибалки. Нинішній гість видання KISZó – винороб, координатор інженерно-сільськогосподарського відділення Закарпатського угорського інституту Пийтер Гусар.
– Багато хто знає Вас як винороба, але займаєтеся не лише цим. Про що треба ще довідатися?
– Народився і проживаю в Чопівці, теперішньому мікрорайоні Берегова, який був раніше присілком. Тут закінчив чотири класи початкової школи, потім навчався в угорській гімназії ім. Габора Бетлена. В музичній школі засвоював гру на кларнеті, займався також народними і бальними танцями. У 2002-му вступив на ветеринарне відділення Мукачівського тоді ще сільськогосподарського технікуму, де попри все вивчив і державну мову. Вищу освіту здобув у 2010 році у Львівському ветеринарному інституті. Певний час трудився за фахом, але в 2015-му змінив його і почав працювати в Закарпатському угорському інституті. Спочатку як координатор інженерно-ветеринарного відділення, відтак – інженерно-сільськогосподарського. Попри це, маю кілька пар на кафедрі бджільництва, веду і практичні заняття.
– Коли почали займатися виноробством?
– Ті, хто мешкає в будинку з садом, майже всі мають кілька кущів винограду, з яких роблять вино. Таким був і батько. Позаяк працював у торгівлі, бачив можливість розвивати справу в більшому обсязі. Вагомий крок уперед здійснив наприкінці 90-х, коли виготовляв уже по кілька тисяч літрів напою і реалізовував його в окрузі. Я і старший брат з дитинства допомагали у виноградарстві та виноробстві, тож полюбили цю справу, і тепер займаємося нею цілою сім’єю. До неї підключились три родини – батька, моя і брата. Нині досягли певного рівня, облаштували власний дегустаційний підвал. Бачимо, що є попит на нашу продукцію, тому плануємо подальший розвиток – в асортименті, технології тощо. Сподіваємося, що одного разу станемо відомими виноробами на Закарпатті. Попри це, всією родиною займаємося вирощуванням зернових.
– Ви з любов’ю розповідали про свою діяльність, але, гадаю, що для цього потрібна певна рішучість. Присутня вона?
– Довелось досить рано покинути домівку: своє 16-ліття відзначав у гуртожитку Мукачівського технікуму. З огляду на це ситуація вимагала вже тоді формувати рішучість. Якщо приймав якесь рішення – добре чи погане, завжди ніс відповідальність за нього. Ця риса притаманна мені й сьогодні.
– А як у Вас справи з пунктуальністю?
– Крутиться в Інтернеті одна фраза: «Будь-що можна повернути людині – гроші, нерухомість, лише не час». На жаль, я ще не настільки пунктуальний, як хотів би, над цим ще треба працювати. Проте у багатьох випадках неточність залежить не від мене, стараюсь бути у визначений час там, де домовились, бо в людини на добу є лише 24 години, і не личить безпідставно грабувати їх від інших.
– Попри основну діяльність, Ви активні і у громадському житті. З яких пір очолюєте Об’єднання молодих угорських підприємців краю?
– Наше формування створили в 2017 році як підрозділ Об’єднання угорських підприємців Закарпаття (KMVSZ). Останнє працює за заздалегідь наміченою програмою і не має стільки часу на молодих бізнесменів, скільки ті потребують. Цю нішу і намагаємося заповнити.
У нас є широкі можливості вигравати різні гранти, але багато хто з моїх знайомих та друзів підприємців-початківців не знали, як використати ці можливості, застосувати їх на практиці. Тому вирішили допомагати їм у цьому із залученням досвідчених фахівців. Прагнемо, щоб жоден молодий бізнесмен не говорив, що на Закарпатті не вартує займатися підприємницькою діяльністю. Бо доцілність тут очевидна. Треба лише засвоїти певні вимоги і дотримуватися їх. Між іншим, я ще й наймолодший депутат Берегівської міської ради.
– Можете рацоінально розподілити свій час?
– Важкувато. В інституті вже багато разів пропонували перейти на повний робочий день, але не погодився. І не тому, що не люблю те кипуче життя, яке вирує у виші, або не хочу кожен ранок бачити угорський герб на фасаді ЗУІ, що додає багато духовних сил. Просто розподіл часу вимагає гнучкості: коли триває винобрання, тоді більше уваги приділяємо цьому, натомість при сівбі ярих і озимих культур, концентруємося сюди, і таке інше.
– А про сім’ю, дружину, діточок ще й не говорили…
– Саме так. З майбутньою своєю половинкою познайомились на одному з весіль у 2010 році, а невдовзі одружилися, тепер ростимо трьох діточок. Старший Пийтер – першокласник ЗОШ № 4 ім. Лайоша Кошута, Амірі 1 січня буде 4, а Даніелу влітку виповнилось два. Обожнюю їх. На жаль, не можу бути з ними стільки часу, як хотілося б, але коли цього потребує ситуація, я завжди там.
– Мабуть, це не просто?
– Не проста і нинішня ситуація на Закарпатті, треба використати всі наявні можливості. Звичайно, не прагну вдарити по кожному м’ячу, але стараюся знаходитися на середині дороги між сім’єю та виробничою і громадською діяльністю. Гадаю, навіть у такому разі більше буваю разом з родиною, ніж ті, хто вимушений працювати за кордоном. Проте, хочу забезпечити сім’ї стабільний і міцний фінансовий тил.
– Пийтер вже великий хлопець. Влаштовуєте з ним програми “батько-син”?
– Поки ні. В робочі дні часто прихожу додому пізно, коли він вже спить. Однак днями, коли десь опівночі повернувся з наукового відрядження з Геделева, на мене чекала вся сім’я, навіть наймолодший, і коли відбувся “танок радості”, всі одразу заснули. Проте неділя – лише для родини. Після обіду граємося з дітьми на подвір’ї, ганяємо м’яча, Пийтер вчиться кататися на роликах, на велосипеді вже вміє.
– Звикли організовувати спільні сімейні свята із друзями?
– Часто влаштовуємо сабантуї з родиною старшого брата, яка теж виховує трьох дітей. Маємо також спільних друзів, які часом приєднуються до нас, і, звичайно, завжди з нами діти.
– При виїздах на природу чоловіки “відбирають” у жінок право куховарити?
– Мені довелось готувати собі їжу упродовж дев’яти років і дійшов висновку – це не моє. На природі зовсім інше, тут залюбки займаюся готуванням. Бо в ході приготування обмінюємося із хлопцями думками, планами, обговорюємо ті чи інші питання, а при цьому споживаємо по кілька погарчиків доброго вина, якого, слава Богу, ніколи не бракує, щоб не готували – традиційний шашлик, гриль чи рибу.
– Маєте хобі?
– Так. Дуже люблю рибалити. Лише на березі водойм можу повністю відключитися від буднів, під час рибалки ні про що не думаю, концентруюсь виключно на процесі та спокої.
– Хоч Ви й молодий, але вже побували в багатьох місцях, рано покинувши рідне гніздо, спілкувались з багатьма людьми. Вважаєте себе хорошим “пізнавальником” оточуючих?
– Завжди спостерігаю за тими, хто поруч, і коли до мене підходить незнайома особа, замислююсь над тим, чому вона це робить. Багато разів, можливо й марно, обертається в голові, чому відбуваються певні події? Але, на жаль, живемо в такому світі, що треба визначитися, кому довіряти, а кому – ні, кого називати знайомим чи другом, а з ким триматись на відстані. На цій ниві вже траплялись у мене сюрпризи, але в основному вважаю, що добре розбираюсь в людях.
– І довіряєте їм?
– На суді адвокат теж намагається довести невинність свого клієнта і у багатьох випадках має рацію. Я теж поки не пізнаю ближче людину, готовий довіряти їй, бо не знаю, яка вона насправді. Проте, коли особа втратить довіру, вже ніякий адвокат не зможе довести мені протилежне –я цій людині більше не вірю.
Чілла Гегедюш
