Не тільки визнання її зростало з роками, але і репертуар її збагачувався, а діапазон голосу розширювався. Найбільша мрія єдиної професійної співачки оперети на Закарпатті – поставити програму з угорськими народними піснями під супровід циганського оркестру та гастролювати з нею сільською місцевістю. З одного виступу на інший, обожнює шалений темп, своєю безпосередністю та голосом піднімає настрій усім. Гостя рубрики «За кулісами» – співачка оперети камерно-інструментального ансамблю «Угорські мелодії» Ужгородської обласної філармонії Аніко Надь.
– Ви отримали хороший фундамент музичної культури.
– Бабуся навчила багато народних пісень, а мій батько також любив співати. Коли родина збиралася, то лунали угорські народні пісні. Так я зростала. Мені було років п’ятнадцять, коли я вперше вийшла на сцену в будинку культури села Запсонь.
– Тим часом ви змінили «інструмент».
– Я закінчила Берегівську музичну школу, потім захотіла вступити до Ужгородського коледжу культури і мистецтв по класу акордеона. Мій викладач наштовхнув мене на думку, що носити цей важкий акордеон немає потреби, адже інструмент у мене в… горлі. Я прислухалася до його ідеї та змінила напрям. Пізніш упродовж року я викладала у музичній школі с. Батьово. Далі п’ять років присвятила донечці. Після цього я прийшла у обласну філармонію на прослуховування, і мене прийняли до ансамблю «Угорські мелодії».
– Ви співає з ними вже двадцять другий рік. Яким був початок?
– Я хвилювалася, мені довелося звикати до сцени, ансамбль був для мене чужим. Під час попередніх виступів мене супроводжували тільки з акордеоном. З «Угорськими мелодіями» ми побували в багатьох місцях. Спочатку було дуже важко заходити до абсолютно невідомої зали, де навіть акустика могла бути ніякою. Багато разів нам доводилося напружувати голосові зв’язки, щоб пісня звучала красиво. Найважче було співати в санаторіях. Тривалий час я не вміла тримати мікрофон у руці, бо не звикла до нього.
– Що принесло широку славу?
– Десять років тому проходила вікторина, яка принесла прорив і поклала початок моєї кар’єри в Угорщині. Телеканал Duna TV оголосив міжнародний конкурс угорської народної пісні «Дзвенить мелодія», де ми з Месарош Янош Елеком – переможцем конкурсу «Народжується зірка»-2012 – стали переможцями. З того часу ми часто виступаємо разом, він кілька разів побував на Закарпатті, а декілька років тому ми організовували концертне турне по сільській місцевості регіону.
– Ви отримували визнання не один раз. У чому Ваша унікальність?
– Я не знаю, чи є взагалі та унікальність… Дійсно, на Закарпатті я – єдиний професійний угорський співак оперети, який співає лише угорською мовою. Моя мета – розповсюдження та виховання угорської культури вдома.
– У Вас вистави все літо і майже кожними вихідними Ви отримуєте запрошення з Угорщини. Мабуть, не легко в такому темпі?
– Подорожі вже зовсім не становлять труднощів. Я дуже добре орієнтуюся, навіть там, де я ніколи не бувала. Я настільки полюбила цей спосіб життя, що мені його не вистачає, якщо мені не потрібно кудись їхати. Люблю рух. Я дуже зобов’язана своїй професії за можливості пізнати всю Угорщину. Якщо тільки є можливість, я обов’язково поєдную виступ з невеликою екскурсією.
– Що змінилося у Вас найбільше за останні два десятиліття?
– Коли я потрапила сюди, мені було всього 28, я мала легкий сопрановий голос, який з віком ставав глибшим, а отже, придатним для угорської пісні. За ці роки я вивчила багато нових пісень, я намагаюся додати свіжий штрих до репертуару на кожен концерт. Мені подобаються ті угорські пісні, які співає небагато людей. У мене незліченна кількість текстів, а також сама записую ноти тих мелодій, які мені подобаються. Ці знання також розвивалися з роками.
– Під час репетицій ви співаєте для себе чи краще, коли Вас слухають під час занять?
– Дуже важливо, щоб поруч була людина, яка нас слухає і вказує на наші помилки. На початку у мене був викладач, а потім упродовж кількох років не було поруч такої людини, але зараз я щаслива, що Оксана Петрівна Ільницька є моїм корепетитором. Вона дуже сильна, розспівує мене і помічає навіть найдрібніші недоліки, підтримує. Нещодавно вона зазначила, що мій голос зараз кращий, ніж десять років тому, і мій діапазон розширився. З роками голосові зв’язки, як правило, втомлюються, але в моєму випадку цього не сталося.
– Легко сказати «ні»?
– Я намагаюся їхати туди, куди мене запрошують. У цій професії небажано відмовлятися від запрошень, оскільки наступного разу про вас можуть не згадати…
– У Вас є час на що-небудь ще, крім музики?
– Моє життя обертається навколо музики настільки, що вона заповнює увесь мій час. Зараз я зосереджуюсь на новій програмі «Угорських мелодій». Ми готуємо тематичну добірку до річниці пам’яті Ракоці, яка дебютує у філармонії 6 листопада. Виконуватимуться не лише сучасні пісні, як, наприклад, народна пісня Csínom Palkó, але й інша музика, пов’язана з Ракоці. Коли я вдома, мені подобається читати, у мене багато книг. Але останнім часом я слухаю аудіокниги, бо це можна робити, не відволікаючись від домашніх справ.
– У Вас чудові концертні костюми. Де їх берете?
– Я знайшла дуже гарну швачку, яка вже знає мою фігуру та мої смаки та шиє сукню, у якій я можу виходити на сцену. Я вже навіть переконала її у декоруванні шнуром. Шалених грошей просять за такий одяг у салонах. Я рада, що знайшла її, ми навіть стали подругами.
– Ви вимогливі до себе?
– Так. Критично. Мені не подобається оглядатися назад, тому що зазвичай я не задоволена.
– Наскільки ви пунктуальні?
– Я прагну бути вчасно в домовлений час, а то й раніше. Я не витримую, коли на когось потрібно чекати. Можливо, саме тут проявляється моя найбільша нетерплячість.
– Які людські риси дратують Вас?
– Я насилу переношу зарозумілість. Я думаю, що самовихваляння – це ганьба.
– У Вас є якісь ритуали перед виставами?
– Просто звичайне розспівування, налаштування з оркестром. Талісману не маю. Кальцієві шипучі таблетки корисні для голосових зв’язок, і іноді я п’ю їх перед більшим концертом. Я все ще хвилююся перед виступом, допоки не почую звучання оркестру, свого голосу, акустики.
– А далі?
– Немає потреби. Якщо виступ пройшов вдало, значить, ви майже злетіли. Якщо я побачу в аудиторії хоча б одне обличчя, до якого я можу співати, яке отримує задоволення – я почуваюся краще. Адже моя мета – розважити їх.
– Вам притаманне зволікання?
– Я намагаюся розставити пріоритети. Іноді важко, після деяких вистав потрібно день часу, щоб зібратися. Але скоріш відкладу домашні справи, а не професійні.
– Ви чутлива?
– Надзвичайно. Можу просльозитися, якщо почую приємну пісню. Мені дуже важко вступити до співу на сцені, коли мова йде про щось, що стосується угорців. Однак, цікаво, що я можу стримати себе під час співу. Критика не заважає.
– Про що мрієте?
– Давно не було справжньої циганської угорської пісенної програми на Закарпатті. Моє бажання – здійснити такий задум. Колеги-співаки були б раді приїхати навіть з Угорщини, але складно знайти музичний супровід. Це моя мрія на майбутнє, але, знаючи ситуацію на Закарпатті, я не знаю, коли це здійсниться.
Шимон Ріта
