Головна площа області Народна є основною забудовою кварталу Малий Галагов. Про історію забудови та те, як площа мала вигла=ядати – у матеріалі.
Хто спроектував Народну площу
Як правило, коли заходить мова про автора забудови Народної площі, згадують тільки Франтішека Крупку, хоча він і не проектував площу. А ось ім’я іншого архітектора, котрий є “батьком” Малого Галагова, чомусь невиправдано забуте. Але давайте все по-порядку.
Після входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини, для підвищення престижу Ужгорода, як головного міста краю, урядом Чехословацької Республіки було вирішено звести новий сучасний район в місті. Нові житлові будинки та адмінбудівлі покликані були прийняти цілу армію чехословацьких чиновників та білих комірців.
У жовтні 1921 року за участі уряду Чехословаччини та магістрату міста Ужгород було розроблено та оприлюднено технічні умови для будівництва нового кварталу. На той час Ужгород ще не мав генерального плану забудови, а його розробка зайняла б тривалий час. Тому було прийнято рішення розробити план тільки однієї частини міста – Малого Галагова. Завдяки своєму вдалому розташуванню, цей район можна було забудовувати вже негайно, без шкоди для майбутнього процесу розробки генплану міста.
Розробка плану забудови Малого Галагова була доручена професору Чеської високої технічної школи в місті Брно – доктору архітектури Адольфу Лібшеру.
Програму будівництва затверджено 5 квітня 1922 року. Задля того, щоб не виник «мертвий» урядовий квартал, проект передбачав чергування адміністративних будівель з громадськими. Будівельною програмою було заплановано звести театр, руський Народний дім, читальню, лазню, робітничий будинок тощо. Також була потреба в готелях, рестораціях, кав’ярнях, магазинах – щоб район був повністю самодостатнім. Втілювала задум Лібшера ціла плеяда блискучих чехословацьких архітекторів – Франтішек Крупка, Йожеф Ґочар, Алоіс Дряк, Людовіт Оелшлаґер, Йіндріх Фрейвальд, Ярослав Бохм, Ян Ґіллар, Ярослав Фраґнер, кожен з яких спроектував одну або кілька будівель відповідно до плану забудови.
Житловий будинок для працівників пошти
Блок житлових будинків для чиновників
Житловий будинок для працівників пошти
Будівля в’язниці
Адольф Лібшер (чеськ. Adolf Liebscher). Народився в 1887 році. Освіту здобув в Чеському технічному університеті в Празі. Після закінчення вузу стажувався в Франції, а пізніше протягом кількох років досліджував архітектуру Італії. В 1921 році отримав докторську ступінь у галузі технічних наук та був призначений професором архітектури в Чеський технічний університет в Брно, в 1928-1929 роках займав посаду декана факультету архітектури та будівництва. Є автором генпланів близько 15 чехословацьких міст; проектів 78 громадських будівель, 15 промислових будівель та 85 житлових будинків. Протягом 1922-1925 років Адольф Лібшер спроектував ряд будівель в Ужгороді: Крайовий суд, в’язницю, блок житлових будинків для чиновників, житловий будинок для працівників пошти, житловий будинок для співробітників фінансового управління.
Франтішек Крупка (чеськ. František Krupka). Народився в 1885 році. Освіту отримав у Празі та Відні – в Чеському технічному університеті та Академії образотворчих мистецтв відповідно. Після закінчення навчання працював на добудові імператорського палацу Хофбург у Відні. Самостійну практику розпочав в 1922 році. Є автором будівель Університету Коменського (1925-1935), поліційного управління (1922), департаменту торгівлі (1925-1936) в Братіславі. В Ужгороді спроектував будівлі Крайового уряду (1930), Народного банку (1933) та Легіодружества (1929). Архітектура Крупки характеризується чіткою та збалансованою концепцією, композиційною цілісністю та тонкими архітектурними деталями.
Центром новоствореного району була простора відкрита площа, що лежала на продовженні осі нового мосту через Уж. На цій головній осі розташовувалась і будівля земського уряду. Обабіч площі – від мосту до урядової будівлі – простягались алеї з деревами, посадженими в два ряди.
Чому не реалізовано ескіз Крупки
В 1930 році, під час роботи над проектом будівлі Земського Уряду, Франтішек Крупка створив ескізний проект партеру. Сьогодні активно поширюється думка, що цей проект не встигли реалізувати через початок Другої Світової війни. Насправді, ні. На ескізі Крупки наявний транспортний міст, який впирається в площу, але в середині 1930-х років цей міст було зведено зовсім в іншому місці. Очевидно, що міст перенесли та відмовились від ескізу Крупки з якихось інших причин.
Будівництво автомобільного мосту через річку Уж передбачав ще проект Адольфа Лібшера . Цей новий міст повинен був забезпечити сполучення центру Малого Галагова із залізничним вокзалом. Також через нього проходили транспортні потоки між вулицею Собранецькою та Радванською (нині пр. Свободи). Окрім цього, новий міст повинен був стати основною транспортною артерією, через яку проляже головна державна дорога Кошиці-Мукачево.
Очевидно, що за десять років з того часу, коли був розроблений план забудови Лібшера, кількість автомобільного транспорту в місті, та республіці загалом, стрімко зросла. Усвідомлюючи цей факт, а також виходячи з ряду інших причин, на початку 1930-х років чехословацькими архітекторами була переглянута концепція забудови Малого Галагова. Задля розвантаження головної площі міста від транзитного транспорту, було прийнято рішення перенести міст на кількасот метрів нижче по течії Ужа, щоб винести величезний транспортний потік за межі міста. Відтак на Народній площі з’явилася можливість збільшити зелений партер за рахунок зменшення проїзної частини площі, що і було зроблено в 1936-1938 роках. Саме тому ми зараз маємо на Народній площі зовсім інший великий прямокутний партер, ніж зображено на попередньому ескізі Франтішека Крупки.
Партер в сучасних межах закладено в 1936-1938 роках
Авторами та ідейними прихильниками реконструкції Народної площі активно поширюється думка, що нібито задум Крупки не встигли реалізувати через війну, а сучасний партер робили нашвидкоруч після початку Другої Світової війни в часи гострої нестачі коштів – мовляв, економили на всьому, тому він такий простий і нагадує “пасовисько”. Такі твердження є показником повної некомпетентності або свідомим маніпулюванням громадською думкою.
Партер на Народній площі чехословаки реалізували в період з 1936 року до літа 1938 – задовго до Мюнхенської змови 30 вересня 1938 року та Першого Віденського арбітражу 2 листопада цього ж року, а тим більше – початку війни та анексії Чехословаччини в березні 1939 року.
Одним із підтверджень цього факту є унікальна листівка, датована 1938 роком. На листівці зафіксовано вже готовий партер в сучасних межах, а також дорожні роботи на проїзжій частини.
На звороті листівки зазначено “Ужгородъ” та чеською мовою – “Uzhorod – Zemský úrad”. Штемпель на звороті вже угорський, його проставлено 26 листопада 1938 року (минуло три тижні, як Ужгород відійшов Угорщині за результатами Першого Віденського арбітражу). Тобто угорці використовували ще чехословацькі листівки, так як власні не встигли випустити.
Народна площа – пам’ятка містобудування
Багато хто дивується, як це трава та “пасовисько” можуть бути пам’яткою? Виявляється – можуть! Тільки не трава, а саме планування партеру та Народної площі – пропорції, геометрія, співвідношення об’ємів та мас тощо.
Народна площа є пам’яткою містобудування місцевого значення, про що свідчить рішення ОВК № 35 від 05.02.1980 року, згідно з яким під охорону держави взято архітектурно-містобудівельній ансамбль в межах пл. Народна, наб. Незалежності, вул. Довженка, вул. Свердлова, вул. Ракоці, вул. Менделеєва, вул. Ломоносова. Комплексу історичної забудови присвоєно охоронний номер 090008. За сучасною нумерацією пам’яток Народній площі присвоєно код 2-М. Охоронний статус пам’ятки ніхто не відміняв.
Окрім цього, партер Народної площі знаходиться в охоронній зоні іншої пам’ятки – будівлі колишнього земського уряду, а нині ОДА ( Рішення ОВК від 16.01.1970 р. № 12, охоронний номер 57-М).
Отже, сучасна реконструкція площі Народної порушує не тільки вітчизняне законодавство в сфері охорони культурної спадщини, але і принципи Венеціанської хартії 1964 року ( Міжнародна хартія з охорони й реставрації нерухомих пам’яток і визначних місць). Відповідно до цієї хартії, охорона пам’ятки передбачає збереження її оточення, так як пам’ятка невіддільна від історії, свідком якої вона є, та від навколишнього середовища, в якому вона розташована.
Архітектурний стиль Народної площі
Існує певна традиція, навіть у фаховому середовищі, називати чехословацьку архітектуру Народної площі конструктивізмом. Цієї позиції дотримуються навіть автори сучасного проекту реконструкції площі. Але річ у тім, що стиль конструктивізм зародився в СРСР і цим терміном позначають виключно радянську архітектуру. Насправді, домінуючими архітектурними стилями будівель на Народній площі є неокласицизм та функціоналізм.
Зокрема, домінанта Народної площі – колишня будівля Земського Уряду, а тепер будинок ОДА – спроектована братіславським архітектором Франтішеком Крупкою в стилі неокласицизму. Про належність до цього стилю свідчить в першу чергу використання максимально спрощеної ордерної системи, наявність портика з колонами, антаблементу, чіткого вертикального членування об’єму за допомогою лопаток (лізен), масивність тощо. Декоративні кулі обабіч парадного входу – не що інше, як інтерпретація класичних портальних скульптур (левів, сфінксів тощо). Як один із стилів міжвоєнної доби, неокласицизм робив акцент на монументальність, тому це був один із найпопулярніших стилів урядових будівель по всій Європі.
Для неокласицизму характерні чітка, симетрична структура простору; симетрично-осьова композиція; стриманий, ретельно збалансований декор, позбавлений надмірного “прикрашення”; прості, чисті лінії і стримана геометрія; максимальна симпліфікація до простих символічних форм. Відповідно, прилеглий простір та партери будівель також повинні підкорятися цим правилам.
Щодо функціоналізму, то цей архітектурний стиль був найпоширенішим в колишній Чехословаччині в період з 1935 по 1970 роки. Його «програма» була сформульована празьким Клубом архітекторів в 1924 році. Естетика функціоналізму вимагала відмови від різновидів історичного декору на користь прямих ліній та інших чистих геометричних форм, легких і гладких поверхонь. Цінувалися широкі відкриті простори. Це була архітектура індустріального суспільства, яка не приховувала свого утилітарного призначення і здатності економити на “архітектурних надмірностях”.
“Декор та колір носять примітивний характер, і годяться тільки для нижчих класів, селян та дикунів” – саме так висловлювався про надмірність у функціоналізмі один з найвизначніших архітекторів XX століття, піонер сучасної архітектури – Ле Корбюзьє. Інший видатний чехословацький архітектор Адольф Лоос у своїй знаменитій статті “Орнамент та злочин” порівнював сучасних людей, що зловживають декором в архітектурі модернізму, з дикунами, котрі розфарбовували своє обличчя. Потяг до надмірностей Лоос вважав маргінальною звичкою.
Газонний партер – данина класицизму
Цікаво, що рішення чехословацького партеру на Народній площі спирається на найкращі взірці газонних партерів класицизму. Як приклад можна навести партер вілли Карпа Ла-Ротонда (Вінченца, Італія), що побудована в стилі раннього класицизму та знаходиться під охороною ЮНЕСКО. Партер цієї будівлі має такі ж пропорції та форму, як партер Народної площі. Також по кутах вищевказаного партеру висаджені кущі – такий же прийом ми можемо побачити на світлинах ужгородського партеру 1937-1938 років.
Олег Олашин спеціально для Varosh
