Львівське товариство угорської культури відсвяткувало ювілей. Осередок здійснює у західному місті України культурно-просвітницьку, виховну діяльнсть з 1989 року. Про його діяльність говоримо з очільником Габором Сорвошем.
– Як створювалось Львівське угорське товариство?
– Сформували його 3 грудня 1989 року. Перше зібрання проходило в актовому залі Львівської музичної академії. Був присутнім перший Посол Угорщини в Україні Андраш Палді, представники Всесвітнього конгресу угорців, угорські студенти, що навчались у різних вишах Львова. А перед цим місяцями готували дані збори. Починали як зібрання друзів. Пізніше більшість з них увійшли до правління товариства. Його головою тоді обрали художника Йожефа Маріана Ілку, який протягом 15 років успішно керував осередком. Після його смерті товариство очолив я. Серед засновників були Антал Товт, Аранка Барта, Жужанна Маковц та Пийтер Коня. Попри це, допомагали як закарпатські друзі, так і місцеві. Підтримувало й керівництво Львова. Нині до осередку входять в основному митці, науковці, вчені, переважно інтелігенція.
– Чим займається товариство?
– Проводимо культурно-просвітницькі програми. Доглядаємо угорські поховання, а також могили жертв сталінських репресій у Старосамбірському парку. Беремо активну участь у різних заходах, що проводяться у місті. Серед найважливіших завдань – вивчення рідної мови. Зокрема, завдяки Пийтеру Гергелю організували недільну школу, в якій займались 40-50 дітей, та й дорослі цікавились нею. Допомагав утримувати її й уряд Угорщини. Кожний рік влаштовуємо різні виставки, концерти, відзначаємо угорські національні дати. Зазвичай, зустрічаємось біля храму святого Яноша-Хрестителя.
– Скільки членів зараз у товаристві?
– Нині нас близько 200. Із дня заснування це вже третя генерація – онуки першопрохідців. Допомагає й те, що угорці мають добру славу у Львові. І в цьому чимала заслуга нашого товариства.
– Не задумовувались над тим, щоб повернутись назад на Закарпаття?
– Коли навчався на архітектурному факультеті Львівського політеху, часто думав про повернення на малу батьківщину: складую речі і їду в Ужгород. Але з тих пір, як створили товариство, відчув, що знайшов своє місце.
Іветта Чуха
