Наш край, зокрема Берегівщина, багаті традиціями виноробства та виноградарства. Закарпатські напої з ігристих грон принесли заслужену славу регіону. Проте в останні роки місто над Верке все частіше згадують як батьківщину виготовлення якісного пива. В області діють кілька десятків різних пивоварень, і серед них “Джон Гашпар”, що знаходиться в Берегові, – одна з найпотужніших. П’ять років тому два кмітливі підприємці на руїнах колишнього пивзаводу запустили нову, недешеву сучасну технологію виготовлення цього напою. Практично з нуля вони вибудували й створили новий, уже наразі добре відомий тренд. Продукцію поставляють у різні куточки не лише України, а й далеко за її межами, і з кожним роком вона стає дедалі популярнішою.
Був колись пивзавод…
Співзасновник фірми Янош Шіпош після кількох погоджувань приймає нас на підприємстві по вул. Мачолівській.
Прикро або може й ні, Берегівщина не має таку давню культуру виробництва пива, як, скажімо, виноробство чи виноградарство, – розпочинає розмову керівник заводу. – Що стосується минулого, то в середині 90-х у Берегові створили спільне угорсько-американське підприємство «Зіп Айсберг», що спеціалізувалося на розливі вина та пива. Виробництво запустили у квітні 1997 року. Однак спочатку прибуткова й успішна справа чомусь поступово згасла, підприємство збанкрутувало й дісталося у власність одному з банків.
Тривожний старт
У неспокійні часи з однієї мандрівної ідеї народилася думка відновити діяльність заводу. В Берегові випадково зустрілись два давні знайомі, майбутні партнери Янош Шіпош та Гашпар Варга. Останній і запропонував знову взятися за справу. Перший погодився включитися у пивну «авантюру».
Це – сміливий крок для нього, адже досі не мав досвіду пивоваріння.
Проте дане рішення не було зовсім котом у мішку, бо Гашпар добре знався на виробництві, – продовжує мій співрозмовник. – Саме він першим дізнався, що після п’яти років простою завод продають із аукціону, який проходить у Харкові. У лютому 2014 року поїхали туди й виграли тендер. У Києві саме вирував Майдан, країна звалювалася у глибоку політичну та економічну кризу. Коли вдома зайшли до банку, щоб перерахувати гроші на придбання підприємства, працівники фінансової установи споглядали на нас як на диваків. Це як картинка з казино: рулетка крутиться, кулька стрибає, а ми всі наші кошти кладемо на одну цифру.
Початок не віщував нічого доброго, продовження теж не було гладким. Після революції в державі підприємництво діяло в каламуті, виникало багато перешкод, насамперед в отриманні різних дозвільних документів. Мали проблеми і з виробництвом, адже на папері придбали ніби діюче підприємство, а насправді його добряче обікрали та спаплюжили, через борги відключили від газо- та енергопостачання.
Єдиний позитив – удалося повернути досвідчених фахівців, які працювали тут раніше. Це теж було непросто, бо попередники заборгували їм солідні кошти. Нині на підприємстві трудиться 17 осіб. Серед них є майстри, які займаються пивоварінням понад чверть століття і мають значний досвід у даній справі.
Зрештою, запустили виробництво, перші варки вже «дозрівали» у спеціальних металевих чанах, а назви у пива ще не було. У «Зіпа» закупили відповідні пластикові бочонки для розливу, але їхній бренд нові власники використовувати не схотіли.
Одного вечора ми разом із синами перебирали різні варіанти як назвати нашу продукцію, – пригадує Янош Шіпош, – коли несподівано один із них закинув: «А чому б не дати їй імя «Джон Гашпар»? Бо Янош Гашпар якось не звучить…» На цьому й зупинилися. Крім цього, вклали в логотип і початкові літери наших прізвищ – SV Beer, – пригадує Янош Гашпар.
Намагались також створити своєрідні смакові якості пива
Попередній завод випускав 2 види напою, які відправляли виключно в Росію. Нові власники взяли курс на український ринок. Нинішню продукцію теж можна поділити на дві категорії – нижчу і вищу. Остання виготовляється в основному ремісничими методами, у пивоварнях малих потужностей, «Джон Гашпар» представляє саме такий вид. Спочатку напій продавали лише у бочоночках та пластикових ємностях. Але зі зростанням попиту почали розливати його і у скляну тару.
Таємниця малих пивоварень
Протягом останніх років багато хто, перважно завдяки заробітчанству, переконався, яка широка палітра різних сортів пива в інших країнах – світлі, напівтемні, темні, пшеничні, кавові, зі смаком вишні тощо.
Суть ремісничих, малопотужних пивоварень полягає в тому, що час від часу на ринок слід «викидати» нову продукцію, що й стараються робити на «Джоні Гашпарі».
У цьому мені багато допомагають сини, які багато їздять по інших країнах, – каже Янош Шіпош. – Виготовляємо пиво не з сиропів, а з високоякісних матеріалів. Ячмінний солод заготовляємо в Україні, а хміль завозимо зі Словаччини, Чехії, Німеччини, так само і дріжді. Вода – берегівська: при запуску виробництва на глибині 110 метрів знайшли її відповідної якості та в достатній кількості.
Першими покупцями продукції «Джона Гашпара», як не дивно, стали кияни. А в Берегові нікого не цікавило, що тут виготовляють пиво. У столиці кухоль даного напою продають за 75 гривень. На жаль, за логістикою підприємство у складному стані – найвіддаленіший його партнер, якому поставляють продукцію, знаходиться за 1300 кілометрів від Берегова. Проте останнім часом престиж «Джона Гашпара» шириться і на Закарпатті.
Неймовірно, але лише в листопаді минулого року почали відвантажувати його у місцеві заклади торгівлі.
У Дніпрі продаємо більше пива, ніж у Берегові, – каже керівник. – І не тому, що це велике місто. Поставляємо однакову кількість, бо якщо б її збільшували, це б позначилось на якості. Сьогодні реалізовуємо 65-80 тисяч літрів пива щомісяця. Для порівняння, у перші два роки випускали його 15 тисяч літрів.
Пивні рецепти на вагу золота
Янош Шіпош не приховує, що відмінні рецепти пива оцінюють на вагу золота. Власні рецепти формували шляхом експериментів та куштувань, варіаціями з матеріалами. За останні роки на Закарпатті розпочалась справжня пивна революція. Одна за одною відкриваються ремісничі пивоварні, намітилась серйозна конкуренція. Це призвело до того, що всі тримають в таємниці свої рецепти. Що стосується продукції «Джона Гашпара», то виготовлення її видів залежить від сезону. Влітку популярністю користуються світлі, пшеничні та вишневі сорти, взимку – темні. Zorro має кавовий смак, Merida – пшеничний, Casting – студеного хмелю.
Популярні тренди не наслідують, а створюють
Кожен намагається ступати в ногу з ринком, – ділиться мій співрозмовник. – Ми теж стараємось не відставати, відвідуємо різні фестивалі, виставки, прагнемо там щось запозичити для себе. Рецептуру нашого «Кастінга», приміром, «пригледіли» на одній із експозицій у Будапешті.
Нині підприємство випускає 8 видів продукції, найновіша – це Belgien, напівтемне пиво вищої категорії. Є на заводі й дегустаційний зал, де можна скуштувати напої. Тут на стінах відображений увесь процес виробництва – від варіння до розливу. На різних його етапах з напоїв відбирають зразки для лабораторних досліджень
Щогодини завдяки сучасному обладнанню на підприємстві можуть наповнити 1500 ємностей.
Коли цікавлюсь у Яноша, яке пиво йому найбільше до вподоби, з подивом чую, що він ніколи в житті не споживав алкоголь. Основні спеціалісти – його сини, які першими перевіряють якість нових видів. Батько дуже б хотів, аби вони продовжили започатковану ним справу, адже хлопці вже зараз вносять вагомий вклад у виробництво.
Сабо Шандор
