Днями у двері редакції постукав хлопчина віком 10-12-річний. Раніше нас вже “атакували” продавці різних товарів чи прохачі грошей нібито на лікування важкохворих, але цей підліток озвучив таке, яке сьогодні почути можна досить рідко – він шукав сезонну роботу: розношувати листівки, прибирати сміття чи подвір’я тощо. Говорив трохи ніяковіючи, але рішуче. Прийшов, мабуть, після школи, бо за плечима коцюрбився напакований книжками рюкзак, а судячи з його охайного одягу, хлопчина був явно не з вулиці. Подібно до мене, підліток здивував і колег.
Прийшовши до тями від першого шоку, подумав – прохання юного відвідувача – не від сатани: не жебрає і не краде, а хоче заробити гроші чесною працею. Коли мені було стільки ж років, це в середині 90-х, заробляли кишенькові гроші миттям автомобілів, збиранням макулатури, здаванням порожніх пляшок. Правда, інколи нас “кидали”: окремі власники за те, щоб “освіжити” їх транспортні засоби лише дякували чи приймальники паперу суттєво і безпардонно знижували ціну. Отримані таким чином кошти, як правило, витрачали на солодощі й морозиво.
Але цікаво, що мотивувало нашого героя? Придбання велосипеда чи скейтборду, або ж сучасної вудиці? Хоча нині більше приваблює мобільний телефон чи смартфон, або ж бездротові музичні колонки.
Кілька років тому подібне вважалося звичним, а тепер – шокує. Певне хвилювання і боязнь за дітей – природні для батьків. Коли ж ця риса надмірна, вона може мати і зворотні наслідки. Сюди напрошується американський спосіб життя, коли нащадки мільярдерів заробляють кишенькові розношуючи газети. Мета такого “виховного заходу” – щоб краще пізнав вартість грошей, їх ціність. З цієї точки зору похвальна креативність хлопчини, його хоробрість та метикуватість. Утім, він не одинокий в такому амплуа, зустрічався вже і з юним продавцем яблук на одній з парковок гіпермаркету.
Це – не свідчення бідності, а школа життя.
Сабо Шандор
