Молодий, енергійний, у своїй справі – професіонал. Він ніколи не хотів бути музикантом, однак життя розпорядилося інакше, тепер радіє, що все склалося саме так. Це заняття не виснажує його, а навпаки – додає бадьорості. Гостем рубрики «За кулісами» «Kárpáti Igaz Szó» став гармоніст ансамблю «Чіпкейш» Даніель Сорока, даваймо знайомитися з ним ближче.
− Яким чином музика стала частиною Вашого життя?
− Любов до музики, як правило, зароджується з дитинства, коли майбутній музикант побачить інструмент і одразу ж закохується в нього. Та в мене все було по-іншому. До музичної школи мене записали батьки, і рік тому – після 16 років інтенсивного навчання – я закінчив Мукачівський державний університет, навчався на кафедрі музичного мистецтва.
− Чому вибір випав саме на Мукачево?
− Під впливом вчителів спробував здобувати освіту в різних університетах. Випала нагода познайомитися з системою вищої освіти не лише Донецьку та Будапешту, але й австрійського міста Грац, однак я завжди хотів повернутися на батьківщину, відтак я опинився у місті над Латорицею. Здобуття освіти вдома обґрунтовувалося і тим, що тут ще знають і використовують так званий «російський метод» – техніку, сильну у музиці.
− На Вашу думку, що є секретом успіху для музиканта?
− У музичній академії я оволоділив знаннями, які стануть стануть у нагоді будь-де. Хто наскільки відчуває музика – це вже інше питання. На щастя, Бог обдарував мене талантом, яке вдалося примножити протягом життя. Однак для цього потрібно багато практикуватися. Наприклад, під час навчання я вже з самого ранку їхав в Ужгород і розвивав там свої здібності. Крім цього, у плані успішного розвитку досвід, здобутий під час концертів виступів, є безцінним.
− Слава до Вас прийшла як до гармоніста «Чіпкейш». Як Ви потрапили до команди?
− П’ять років тому я приєднався до ансамблю. Був знайомий з іншими учасниками, тож питання:чи буду музичити разом з ними – і не стояло.
− Чи не створює проблему узгодити час репетицій, виступів дев’яти людей?
− Ансамбль зазнавав чималих змін, трансформацій. Нинішні учасники проживають один від одного в радіусі 5-10 кіломентрів, тож узгодити час для проведення репетицій труднощів не викликає. Підготовка завжди проходить весело, з радістю збираємося разом з командою.
− Наскільки Ви розвинулись за останні п’ять років?
− До ансамблю «Чіпкейш» я зміг лише потрапити, маючи за спиною сильну музичну підготовку. Крім цього, досвід та враження, здобуті за роки спільних виступів, зміцнили мене, як людину, і як музиканта.
− Чи завжди мріяли стати учасником якось гурту, ансамблю?
− Куди не занесла би доля, я там займався би музикою. Випробував свій талант у всіх формах: дует, тріо, квартет, квінтет. Навіть спробував себе в ролі вуличного музиканта. Звісно ж, у форматі концерту. Досліди ставив над собою до того, як потрапив до ансамблю, тож із спокійною душею можу стверджувати, що я в хорошому місці.
− Чи можна прожити на зароблені кошти?
− Якщо розумно розподіляти кошти, то цілком можливо. Ця професія не високооплачувана, особливо в Україні, але цей фах має багато переваг. Ми взяли участь у таких заходах, де глядачі віддали за квитки чималу суму грошей, а музиканти отримували гонорар за виступ. У той же час у музикантів є можливість плекати добрі відносини між собою та заводити знайомства з людьми, пізнавати їх.
− Як можете спів ставити музичення та особисте життя?
− Життя музиканта не таке вже й легке. Виступи часто затягуються до пізньої ночі. Поєднати активне концертне та урівноваження сімейне життя – вкрай важке завдання. Буває, що доводиться обирати між цими двома, щоб мати успіх в чомусь одному. Найчастіше це йде на шкоду музичення.
− Чи відчувається конкуренція на музичних зустрічах?
− Одна з найбільших проблем музиканта, що вони одразу ж помічають, які здібності мають інші. А коли бачать, що хтось більш здібний, то вже проблема. Однак, якщо музиканти менш талановиті, то за нагоди спільного музикування це накласти відбиток на виступ. Тому надаю перевагу однаковим професійним знанням.
− Чим займаєтеся у вільний від репетицій, виступів час?
− Викладаю теорію музичного мистецтва в Коритнянській школі мистецтв.
− Розкажіть про сім’ю.
− Мій батько – пенсіонер, а мати – вчителька. Маю старшого брата – Шандора. Моя родина завжди підтримувала мене у досягненні своїх цілей. Моя бабуся часто говорила: займатися музика – гарна справа, але все одно здобудь, синку, і нормальну професію. Незважаючи на ці слова, бабка переконана, що музичний слух я успадкував від неї. Один із прадідів свого часу виїхав в Америку. Так знаю, що він був музикантом.
− Чи є у Вас друзі?
− З тієї точки зору я вважаю себе щасливчиком, адже учасники ансамблю, де граю на гармоніці, є моїми друзями. З контрабандистом ансамблю Крістіаном Ігнацом я знайомий з дитинства, з іншими учасниками притерлися один до одного протягом років. Вважаю, що інакше команда не мала б такого успіху.
− Чи є у Вас хобі?
− У вільний час залюбки беру до рук книжку або розгадую сканворд. Розмовляю на чотирьох мовах. Тому задля тренування своїх мізків щодня читаю книжку на іншій мові. На моєму столі лежать видання на англійській, німецькій, російській та угорській мові. Рекомендую всім прочитати роман Олександра Дюма «Граф Монте Крісто». У цьому творі багато сильних персонажів, з цього твору я багато чому навчився. А ще полюбляю грати в шахмати.
− Чи цікавитеся політикою?
− У мене є своє бачення на політику, але я не виношу це на широкий загал. Музикант повинен розважати.
− Чи вважаєте себе витривалим?
− Якщо за щось беруся, доводжу справу до кінця.
− Як би Ви відрекомендували себе незнайомцю?
− Одним реченням можу охарактеризувати себе так: я – музикант.
− Чи маєте якісь конкретні цілі в житті?
− Раніше у мене була ціль: стати найкращим гармоністом у світі. Однак для цього потрібно було відмовитися від багатьох речей. Наразі намагаюся віднайти золоту середину, а також розподіляти свій час так, щоб вистачало і на родину, і на музику. Іншою метою є вивчення італійської мови. Крім цього, хотілося би відвідати визначні місця світу.
