Ця жінка з Великої Доброні розпочала свою кар’єру з вчителювання, нині ж вона директор місцевого Угорського дому. Свій вільний від роботи час 33-річна Сані Єва переважно проводить із сином. У родині часто зачіпали тему еміграції, однак на цьому життєвому етапі молода матуся не бажає покидати своєї батьківщини. Радіє тому, що отримала від життя і насолоджується можливостям сьогодення. Гостею рубрики «За кулісами» «Kárpáti Igaz Szó» стала директор Великодоброньського угорського дому Єва Сані.
– Відколи очолюєте Угорський дім?
– Від початків його заснування. Відкрився він в січні цього року.
– Як Ви сприйняли пропозиції стати керівником закладу?
– Це запитання часто лунало останнім часом. Насправді немала ніяких амбіцій стосовно цього. Коли до звернулися до мене з цією пропозицією, я не одразу прийняла її, попросила трохи часу на роздуми. Тоді моєму сину було всього два роки, тож довелося добряче подумати, все зважити. Перша думка, яка виникла в мені: бути керівників, не маючи відповідного досвіду, – це велика відповідальність.
– Які Ваші обов’язки як директора?
– Не полюбляю цього звертання, надаю перевагу, щоб називали мене керівником закладу. Так і звикла відрекомендовуватися. Займаюся переважно організацією різних заходів, зокрема проведенням культурних та дозвільних програм. Випадала нагода проводити поминальні події, літературні вечори, розважальну програму для дітей та конференції. Дуже люблю займатися цією справою, але, на щастя, завжди маю допомогу.
– Крім цього, Ви ще й педагог…
– Так. Два роки навчалася на кафедрі математики Ужгородського національного університету, потім влаштувалася на роботу до Тисаагтелезької ЗОШ. Там пропрацювала десять років, звідси і пішла у декретний відпуск. До речі, за фахом я математик-інформатик.
– Як вчитель, яким досвідом збагатилися?
– Дуже любила вчителювати. Колектив теж був хороший. Окрім проведення уроків з математики, мені потрібно було допомагати у багатьох інших справах, але робила це залюбки. Завдяки цьому я навчилася багатьом речам, які можу застосування у сьогоденні.
– Чи сумуєте Ви за школою?
– Так. Давати індивідуальні уроки – це щось зовсім інше, аніж викладати в класі. На додаткові заняття приходять діти, котрим важко дається засвоїти шкільний матеріал з цього предмету, або мають на меті отримати більше знань. Вони краще концентруються, тож займатися з ними легше. Однак займатися, наприклад, з 21 дітлахами в класі – виклик не з легких. Часто намагаюся подавати матеріал в ігровій формі, щоб викликати ще більший інтерес в учня до предмету. Полюбляю обидва види вчителювання, в кожній із них криється власна магія.
– Чи плануєте Ви повернутися до школи?
– Так, але ще не маю уявлення як це все буде.
– Сім’я, чоловік, діти?
– Батько пішов із життя дев’ять років тому. Від нього я багато навчилася, багато порад давав мені. В той період у мене вже була підтримка – це мій чоловік. Познайомилися у 2003 році, а у 2012 – зіграли весілля. Батьками ми стали пізно. Народився у нас син Ноел, якому незабаром виповниться три рочки.
– Наскільки важко поєднувати материнство і роботу?
– Досить складно. Крім того, що очолюю Угорський дім, на додаткові уроки з математики ходять до мене 13 дітей. Дідусь та бабуся, а також чоловік дуже мені допомагають. Ноелу теж полюбляється знаходитися в Угорському домі.
– Ким Ви мріяли стати в дитинстві?
– Стоматологом. Коли закінчила школу, ще не було можливості здобути цей фах в Ужгороді. Найближчим містом, де існувала кафедра стоматології, – це був Львів, через велику відстань батьки побоялися мене відпускати. Однак математика була мені ближчою, тому й обрала цей фах. У цьому відіграв велику роль мій вчитель, який привив любов до цього предмету.
– Чи займаєтеся Ви сільським господарством?
– Подібно до інших селян, ми теж ведемо господарство. Та відколи у мене з’явилася ця робота, більше допомагаю, аніж займаюся сама.
– Скільки вільного часу є у Вашому розпорядженні? Що звикли робити в таких випадках?
– У мене дуже хороший графік роботи. Якщо вдома трапилася б якась біда, з легкістю могла б заскочити додому. Відійти від робочих моментів допомагають кухарство та катання на велосипеді. Подорожувати полюбляю теж, але роблю це залюбки з родиною, зі своїми вихованцями. Хорошим дозвіллям вважаю потеревенити з подругами за чашечкою смачної кави.
– Що є тим, на що у будь-якому випадку викроїли б час?
– В першу чергу, на свою дитину. Не можу стверджувати, що мене хватає всюди, але ніщо не звикла відкладати на потім. Намагаюся спланувати свій день так, щоб ніщо не випало з поля зору. Тепер привчаємо Ноела до суспільно життя, а це означає, що у дообідній час навідуємося до дитсадка, щоб він звикав до того середовища.
– Яка Ваша улюблена родинна програма?
– Як я вже згадувала, любимо з сім’єю подорожувати. Хоча мій чоловік важко наважується кудись піти, але у мене вистачає напористості: будь це катання на велосипедах чи подорож закордон, я готова до будь-чого.
– Ви легко заводите дружні відносини з людьми?
– Так.
– То у Вас багато друзів?
– Незважаючи на те, що легко знаходжу спільну мову з людьми, я досить обачна, адже були випадки, коли розчаровувалася в людях, тож тепер довіряю лише обраним.
– Чи вважаєте себе легковірною?
– Краще сказала б, що колись була такою. Можливо, з плином часу і цьому навчиться людина.
– Чим Вас можна вивести із себе?
– Я дуже акуратна, це спадкова риса характеру. Найбільше бісить, коли щось не так виходить, як я це задумала.
– Ви вважаєте себе тишком?
– Ні. Інші вважають мене такою, певно через моє випромінювання. Багато хто вважає мене наявною через це. У родинному колі та в колі друзів можу краще розслабитися.
– Наскільки Ви спокійна?
– Переважно спокійна. Однак вдома швидше здають нерви, ніж на роботі.
– Чи розглядали Ви варіант зміни професії чи еміграції за кордон?
– Тема виїзду за кордон часто обговорювалася, але тепер я не хочу ніяких змін. Життя по той бік кордону здається кращим, це теж одна з можливостей, однак тепер не відчуваю, що готова до цього. Особливо подобається теперішня робота, адже раніше теж любила брати участь в організації різних свят, будь це весілля, день народження, хрестини чи якийсь шкільний захід
– Які у Вас плани, про що мрієте?
– Доцільне питання. Не люблю будувати плани на майбутнє. Краще концентруюся на сьогоденні. Батько навчив мене витискати з себе максимум тут і зараз. Не хвилююся стосовно майбутнього, домочадців я звикла заспокоювати у різних життєвих ситуаціях.
