Сьогоднішній гість видання – багаторазовий чемпіон країни, тренер з тенісу Каталін Мечеї. Понад півстоліття вона виховувала зірок Закарпаття з даного виду спорту. В її особі пізнали надзвичайно рішучу, витриману, щиру й відверту людину.
– У скільки років почали займатись спортом?
– Граю у великий теніс з 10 літ.
– Чому обрали саме цей вид?
– Батько працював тренером з тенісу. Коли і я спробувала грати, мені сподобалось. Почала ходити на тренування, в команді мене прийняли, таким чином тато став моїм першим наставником. Бачив, що маю хист до цієї гри і тому всіляко підтримував.
– Яких результатів удалося досягти на даній ниві?
– Стала багаторазовим чемпіоном України серед юніорів та дорослих, в Ужгороді навіть разом з Олександром Єгоровим не мали собі рівних у парних змаганнях. У 16 років присвоїли звання майстра спорту. Вигравала й багато інших турнірів.
– Ви все свідоме життя мешкали в Тячеві?
– Народилась в Ужгороді, там зростала і виховувалась, але в 1972 році перебралась до Тячева, бо чоловік отримав тут посаду тренера з футболу й економіста. Пізніше його призначили директором цегельного зводу, а відтак обрали мером Тячева. А я працювала тренером місцевої спортивної школи.
– Як познайомились з майбутнім чоловіком?
– Через спорт. Він теж був провідним нападником футбольної команди. Разом тренувались на ужгородському стадіоні “Авангард”. На рівні хобі він теж грав у теніс. Звідсіля вже не має потреби розповідати далі. Це було кохання з першого погляду.
– Завжди мали намір продовжувати спортивну кар’єру в ранзі тренера?
– Прагнула все своє життя займатись тенісом, до цього мала талант, отже не було сумнівів, що продовжуватиму стезю саме тренером. Сповнює радістю, що маю змогу передати свій досвід і знання молодшому поколінню.
– Як тренеру вам не бракувало активних виступів?
– Звичайно, їх не вистачало. Залишила активний спорт 35 років тому. Ще звикла грати в теніс зі своїми вихованками. А на змаганнях емоційно вболіваю за них, “проживаю” з ними кожну конкретну ситуацію на майданчику. І душею, і тілом я там, разом з ними.
– Чи маєте власних дітей?
– Одну доньку, Андреу, котра наслідувала мій приклад, але у зв’язку зі своєю науково-дослідницькою діяльністю полишила активні заняття спортом. Все ж горжуся нею, як і своїми 35 вихованцями, з якими зараз займаюся. Всі вони надзвичайно шанобливо ставляться до тренувань і я всіх їх вважаю своїми дітьми.
– Ніколи не задумовувались над тим, що захищаючи кольори інших країн було б легше?
– Мала запрошення з Угорщини, але не скористалась ним, бо моя батьківщина – це Закарпаття, і все пов’язує мене з ним.
– У яких країнах побували протягом своєї спортивної кар’єри?
– Відвідала майже всі країни колишнього СРСР – від Білорусі до Узбекистану. Під час тренувальних зборів часто бувала в Сочі, Москві. Як тренер юніорської збірної Союзу брала участь в чемпіонаті Європи, що проходив у Болгарії. А в Англії моя вихованка Габріелла Белені стала золотою медалісткою серед юніорів.
– Чи є у вас любима країна, якщо так – чому?
– Звичайно, така є. Я за національністю угорка, отже, найближча для мене Угорщина, але рідне Закарпаття ніколи б не покинула.
– На вашу думку, що важливіше – талант чи воля до перемоги?
– Це дуже добре, коли хтось талановитий. Все ж гадаю, що не це вирішальне: без прагнення високих результатів їх не досягти.
– Отож, у житті кожного спортсмена важливі цілеспрямованість і пунктуальність?
– Саме так. Запорука наших результатів – це вкладені час і енергія. Потрібно бути міцним і сильним, цього завжди дотримуємось зі своїми вихованцями.
– Ваша робота – це одночасно й хобі чи маєте й інші захоплення?
– Однозначно, що любима робота – це й хобі, але у вільний час радо читаю чи слухаю новини – люблю бути в “об’єктиві” світових подій.
– Ви стараєтесь заздалегідь спланувати послідуючі дії чи вони виникають спонтанно?
– Упродовж усього життя була обміркованою, зважувала все наперед. Однак часто випадало швидко приймати відповідальні рішення.
– На ваш погляд, яка найважливіша людська цінність?
– Чесність і порядність. Коли ми такі, взамін отримуємо шану й повагу. Не люблю, коли хтось каже неправду, підтримую краще відверту бесіду.
– Чим пишаєтесь найбільше?
– Звичайно, люблячою родиною – донькою, зятєм і внуками. Окрім цього, важливим для мене є і визнання. Останнє від тенісу отримала. Тому вдячна, що обрала саме цей вид спорту.
УЛЮБЛЕНІ:
страви – смажена картопля,
напої – напівсолодке вино,
книги – романи Агати Крісті,
фрукти – сливи,
тварини – собака,
квіти – троянди,
позитивні риси – чесність,
негативні – гарячкуватість.
Вівієн Добан,
слухачка медіа-курсів при редакції газети
“Карпаті Ігоз Со”
