Сиджу в приміщенні обслуговування клієнтів облгазу. Кабінет просторий і новий, з кондиціонером. А от менталітет принаймні десятьох працівників на рецепшн – старий. За виданим мені номерком я – 300. Разом зі мною у приміщенні знаходяться ще троє. Раптом на інформаційному табло висвітлюється номер 299-й і одразу за ним – 301, потім 302, 303, 304.
Тоді вже не стерпіла й нагадала про себе. Із багатьох нудьгуючих жінок, зайнятих манікюром, розмовами по телефону, жодна не запросила підійти до неї й розказати, з чим прийшла на фірму. Навпаки, починають сперечатись, хто ж вислухає мене. Зрештою, одна з них киває, ніби роблячи велику послугу, щоб підійшла до неї. Я пояснила, що хотіла б погасити заборгованість, але виявилося, що на місці оплатити її не можна, як це було раніше, а потрібно йти в одне з відділень зв’язку, де теж потрібно вистояти чергу, хоча рахунок і випишуть.
Або інше. Обласний Пенсійний фонд інколи повідомляє, що з запитаннями до них можна звертатись по «гарячій лінії». Сусід, людина вже в літах, до того ж хворий, йому важко пересуватись, вирішив скористатись пропозицією. Хотів поцікавитися, наскільки зросли його статки після підвищення розміру пенсії та видачі готівкою субвенції. Бо ці дві суми об’єднали, а його ні про що не повідомили.
На іншому боці телефонного зв’язку почали стверджувати, що це конфедеційна інформація, коли хоче її знати, хай зайде в офіс. Марно говорив літній чоловік, що звертається по телефону саме тому, що йому важко рухатися. Зауважив, що може назвати номери пенсійного посвідчення і паспорта або точну суму попередньої пенсії, аби підтвердити свою особу – йому відмовили. Навіщо ж тоді потрібна так звана «гаряча лінія»?
А тепер найсвжіша родзинка. 2 травня в будинку, де проживаю, а також навколишніх замовкли телефони, зник Інтернет. Зателефонувала в Укртелеком і повідомила про неполадки. Виявилось, що із розподільника пропав увесь мідний дріт.
– Коли ж відновите роботу? – спитала.
– Мінімум через два тижні, – почула у відповідь.
Нова вражаюча новина, що годиться до категорії анекдотів, вразила мене 20 травня, коли отримала рахунок за користування телефоном. Його надіслали незважаючи на те, що зв’язку не маю до цих пір, так само, як й Інтернету. Згідно з укладеним договором, тоді не я, а мені винні компенсацію за не надані послуги. Пінка на торті. Коли зайшла в офіс, щоб розірвати угоду, мені повідомили: у зв’язку з тим, що договір діє до кінця року, за користування рейтером потрібно заплатити. Розумієте? За послугу, яку не отримую, і за модем, що поверну!..
Словом, може, Україна і взяла курс на Європу, але поки що крокує туди через Бангладеш.
Тімеа Мадяр
