Ця жінка – одна з небагатьох, котра задоволена своїм життям, своєю роботою. Вона не покладає якихось великих сподівань на життя, у неї немає особливих бажань, однак намагається «витиснути» з усього максимум. Вона – прибічник більш суворого морального виховання, цього принципу дотримується і в особистому житті. Віддана, зі стійким характером, доказом цього є те, що вже протягом 36 років працює у школі, в якій сама здобула середню освіту. Сьогоднішньою гостею рубрики «За кулісами» «Kárpáti Igaz Szó» є вчителька біології та хімії Тячівської ЗОШ ім. Шімона Голлоші Еріка Кіралі.
– Не шкодуєте, що обрали педагогічну діяльність, не відчуваєте, що час щось змінити?
– Аніскільки не шкодую, адже займаюся тим, що завжди любила робити. Уже тридцять шість років прививаю дітям любов до природи, до навколишнього середовища. У вирі буденності я й не усвідомлюю плинність часу, лиш коли про це кажуть інші, зупинюся на мить і думаю: як швидко йде час. Найкращими роками мого життя, певно, став період із 1996 по 2002 рік, коли я була вчителем молодших класів. Ніколи не забуду ті оченята, наповнені цікавістю та бажанням здобувати знання. Діти молодшого віку більш відкриті та більше хочуть знати. На мою думку, зі старшокласниками теж не осоромилася: серед моїх учнів є ветеринари, біологи, стоматологи та ще багато таких, професія яких пов’язана з біологією.
– Чи важче бути вчителем у сучасному світі?
– У нашу школу ходить все більше дітей, рідною мовою яких є не угорська, і лише в таких випадках приходить істинне усвідомлення того, наскільки важливе навчання на рідній мові. Якщо хочемо досягнути наочних результатів, потрібно подавати матеріал одразу на двох мовах, а це аж ніяк не полегшує роботу вчителя.
– Як зацікавлюєте юних всезнайок?
– Дуже важливо, аби учні активно брали участь у виконанні, розробці завдань. Недостатньо лише засвоїти матеріал, важливо ще й зібрати додаткову інформацію з теми, що вивчається. Школярі дуже полюбляють, коли даю їм можливість провести виступ з презентацією. На літні канікули теж отримують завдання: до прикладу, зібрати та висушити квіти та різні комахи, які потім використовуємо під час проходження відповідної теми. Організація спільних програм за межами школи допомагає зблизитися з учнями, тому й проводжу усілякі екскурсії з класом у період канікул. Ми вважаємо себе щасливчиками, адже поблизу нас протікає Тиса та знаходиться Лісок, тож під час подорожі у ці місця учні відкривають для себе нові знання чи укорінюють вже набуті. Насолоджуємося кожними миттєвостями спільного дозвілля. Останній раз ми спільно з учнями школи-побратима м. Зугло (Угорщина. – Ред.) навідалися до Хустського замку та здійснили екскурсію до Вербовця.
– В особистому житті Ви дотримуєтесь принципів ліберального чи більш сурового виховання?
– Я – прибічник більш сурового виховання, на мою думку, ліберальний стиль виховання породжує у дітей віру в те, що вони можуть робити все, що їм заманеться, але в житті все відбувається навпаки: людина повинна дотримуватися чималої кількості правил та відповідати певним вимогам. Я – мати трьох дітей, дві мої доньки вже створили власні сім’ї, а найменша тільки минулого року вилетіла з родинного гнізда, навчається на педагога-дефектолога. Впевнено можу стверджувати, що всі донечки знайшли своє місце в житті, відповідально виконують покладені на них обов’язки.
– З онуками Ви теж сувора?
– З ними можна бути більш розкутою та пестити їх, адже вихованням дітей повинні займатися батьки, це їхній обов’язок. Я – прихильник того, щоб одразу кілька генерацій жили разом, вели спільне господарство, і мені дуже шкода, що через відстань не можу допомагати своїм дітям стільки, скільки свого часу мені допомагали мої батьки. Залюбки проводила би більше часу з онуками.
– Чи любите Ви політизувати?
– Не дуже, але люблю знати, що відбувається у світі. Покладаю великі сподівання, що новий президент буде толерантніше ставитися до національних меншин та перегляне чи хоча б внесе зміни до мовного закону.
– У Вас є хобі?
– Люблю читати твори Йовкаі та Міксата (угорські письменники. – Ред.), а також доглядати за фіалками, які в знак вдячності радують око господині рясним цвітом. Залюбки проводжу час у квітнику та городі. Надаю перевагу традиційним видам рослин: у квітнику вирощую тюльпани, нарциси, конвалії, турецькі гвоздики, жоржини, а в городі – прянощі та овочі.
– Чи стежите Ви за модою?
– Ні. Вдягаюся відповідно до свого стилю, який називаю класичним та зручним одягом. Важливо, щоб я комфортно себе почувала в тому чи іншому одязі.
– Ви віддана?
– Так, однозначно вважаю себе такою, яскравим прикладом цього є те, що наступного року з чоловіком святкуємо тридцяту річницю укладення шлюбу. Познайомилися в університеті ще в 1984 році, відтоді ми разом і в горі, і в радості. Люблю стабільність навколо себе, рідко наважуюсь на зміни. Наприклад, дні народження завжди святкуємо в родинному колі, а на круглі річниці весілля ми даруємо собі поїздки. Двадцять п’яту річницю провели у Празі.
– Чи складаєте плани на майбутнє?
– Далекоглядних планів не маю, на мою думку, у всього є свій призначений час. Я переважно пристосовуюсь до ситуації.
– Чим займетеся на канікулах?
– Очікуємо на народження третього внука, і якщо матимемо час, плануємо відпочинок з наймолодшою донькою.
– Чи любите Ви куховарити?
– Так, якщо є кому. Для мене істинна насолода, коли на свята збирається вся родина, і я можу вгодити їй, приготувавши улюблені страви. До списку бажань потрапляють такі смаколики, як бейглі (традиційне угорське здобне солодке тісто з різними наповнювачами – ред.), жербо, кремові тістечка. Домочадці люблять традиційну угорську кухню.
– Вдома хто приймає рішення?
– Рішення приймаємо спільно, обговорюємо ситуацію та намагаємося прийняти найоптимальніше на той момент рішення.
– Що змінили б, якби була така можливість?
– Дякую Богу за те, що моє життя склалося саме так. Якби можна було щось побажати, я побажала б, щоб у світі, в країні панували мир, толерантність один одного та витримка.
– Де Ви бачите своє майбутнє?
– Як місцевий патріот, звісно ж, вдома, але хто знає, що підготує нам доля, вона ж непередбачувана.
